У карнавалі історії. Свідчення

У 20-х роках — Бахтін, театр абсурду (Введенський, Хармс). У ґенетиці — Вавілов і Кольцов. Ціолковський!.. І не перерахуєш того, що або виникло, або було продовжене радянськими вченими у 20-х роках.

Остаточна ж перемога «діалектичного матеріалізму» призвела до механістичного, волюнтаристського неоламаркізму Лисенка, до механістичної, волюнтаристської «діалектики» Сталіна, до плоско-раціоналістичної теорії соціалізму. Жодної свіжої ідеї у філософії (я не кажу про тих філософів, які лише прикриваються марксистською фразеологією, чи про молодомарксистів, що з’явились після XX з’їзду).

Якось ще на 4-му курсі я запитав одного викладача філософії, в чому причини цього явища. Він відповів, що наша офіційна філософія насправді метафізична і що діалектики більше у західних вчених.

Постає питання — а як же тоді успіхи у космосі, фізиці й математиці? Адже в цих галузях рівень радянської науки не нижчий від західного.

Причин на це багато.

Ломоносов жив у відсталій варварській країні. Якби його не навчали західні вчені, то, очевидно, він би не став великим ученим. Наші найбільші фізики вчились у великих дореволюційних і західних фізиків. Адже й перед революцією без будь-якої діалектичної бази були Менделєєв, Бутлеров, Лобачевський.

Успіхи космонавтики були підготовані дореволюційними працями містично, гілозоїстськи настроєного Ціолковського. Технічний бік успіхів у космосі пояснюється перевагами державної власності, яка дозволяє концентрувати всю економіку, фокусувати її розвиток в одному напрямку. Відстала порівняно з німецькою військовою промисловістю радянська за декілька років стала передовою навіть за «мудрого керівництва Сталіна». Але й Петрові I вдалося перетворити варварську відсталу країну на могутню і таку саму варварську країну знову-таки завдяки втручанню держави в економіку, завдяки концентрації сил.

Причиною успіхів теоретичної фізики й математики було те, що математика базується саме на формальній логіці. Діалектика входить у неї у знятому, формалізованому вигляді. Але хто впровадив діалектику в математику? «Буржуазні» вчені Ньютон і Ляйбніц, Кант і Лобачевський, Рассел. А що діалектичного внесли в математику математики-марксисти? Дехто з них знущався з досягнень математичної логіки, що вийшла за межі аристотелевої логіки. Це був їхній єдиний оригінальний внесок у філософію математики.

Теоретична фізика ближча до природи і тому має бути більш діалектичною, ніж Математика. Але в основі теоретичної фізики лежить все та сама математика, тобто формальна логіка. Діалектику співвідношення експерименту й теорії найбільше розробили саме західні фізики.

Теорія відносності і квантова теорія, їхня діалектика — заслуга західних вчених, «буржуазних» фізиків.

*

Мої наукові та філософські зацікавлення майже цілком збігалися з темою роботи в Інституті, і через це 1966–1967-й роки стали для мене щасливими. Але з середини 67-го року я наштовхнувся на математичні складнощі — ніяк не міг довести теореми, важливої для моєї дисертації з математики.

Я бився над нею близько півроку. Антономов нервував, намагався вмовити мене опублікувати те, що вже було отримане в теорії організації та інформації. Але мені видавалось, що недобросовісно публікувати начерки, а не порівняно цілісну річ. Стосунки з Антономовим погіршувались.

Все-таки я почав готуватись до захисту дисертації. Здав кандидатський іспит з філософії. Для цього потрібно було написати реферат на будь-яку тему.

Коли філософ, що приймав іспити, прочитав мій реферат, він запропонував мені захищати дисертацію з філософії. Я розповів йому про свої плани — розробити проблему сенсу життя, відштовхуючись від теорії розвитку, теорії відображення і деяких кібернетичних ідей. Він був фізик за освітою і тому не вважав, що може оцінювати мої погляди на проблеми етики. В Інституті філософії є «прогресивні» молоді філософи, що займаються схожими проблемами. Він назвав прізвища трьох з них. Тепер можна їх назвати: це були Пронюк, Попович і Лісовий. Одного з них я знав раніше, він займався самвидавом, щоправда, не політичним.

Цим «прогресивним» молодим філософам я й прочитав свої тези. Вони зацікавились, але сказали, що це не наука, а філософія.

— Чому в тебе немає посилань на Фройда?

Я відповів, що не вважаю Фройда за серйозного вченого.

— А Павлова, якого ти цитуєш?

— Він, звичайно, завдав шкоди психології, але в нейрофізіології його заслуги беззаперечні.

Погодились.

— У тебе дуже багато посилань на Енгельса. Невже немає нічого новішого?

— Наприклад?

— Вітгенштайн? Читав?

— Так, але проблеми, які він розглядає, і його підхід до філософії мені не цікаві.

Вони почали доводити, що марксизм — одне з містичних вчень.