У карнавалі історії. Свідчення

Ніби її ця підозра образила б! Алла ніколи не цікавилась національністю як «п’ятим пунктом» у паспорті. Вона відрізняла лише дурнів від розумних, негідників від чесних, тих, хто любив Україну від її зрадників і катів.

Я багато їй розповідав про Петра Григоровича Григоренка. Вона читала його статті й дуже хотіла з ним зустрітись, відчуваючи спорідненість. Для мене ж вони обоє завжди пробуджують у свідомості краще в історії України — Запорізьку Січ з її свободою, демократією, енергією та сміхом.

Після похорону вигнали з роботи Олександра Сергієнка, а Гелю вліпили догану. Заступник прокурора Київської області погрожував покарати Геля за «чутки» про те, що Аллу вбили за переконання.

Виступи на похороні Алли й матеріали суду над Морозом почали широко поширюватись у самвидаві. І тут ДБ знову програло в головному: читаючи про суд і смерть, боягузи відсіювались, а кількість учасників опору зростала, збільшувалась політична активність. Через суд над Морозом ДБ підкреслило принципову правоту Мороза у суперечці з Дзюбою. Це робило сильнішою саме політичну частину українського руху.

Жорстокість вироку Морозові була показником того, що починається новий етап репресій.

У США відбувалось слідство над Анджелою Девіс. Наші газети аж захлинались від обурення. А ми всі порівнювали гуманізм Морозових суддів і нечувану жорстокість слідчих Девіс. Вона з тюрми пише листи, у яких критикує суспільний лад, дає інтерв’ю. (Фантастика! Хіба ж можна таке уявити: приходить до Мороза кореспондент не для наклепів на нього, а щоб світ дізнався про його стан, погляди і т. д. Та що ж це таке? Невже американська реакція аж настільки загрузла у своїй антилюдяності, що допустить і радянських журналістів, як писали радянські газети? Та це ж «втручання у внутрішні справи» США. Про що ж думають президент, імперіалісти, ЦРУ та ФБР?)

Які зворушливі були статті про те, що Анджелі обмежують час на зустрічі з адвокатом і — волосся на голові підіймається! — дають холодну (!) каву.

Саме в цьому дусі «Український вісник» коментував справу Девіс і справу Мороза.

У той час як судили за слово, Президія Верховної Ради помилувала берієвця, колишнього міністра внутрішніх справ Азербайджанської РСР Ємельянова, якого у 53-му році засудили на 25 років за його звірства.

Під Ленінградом живе полковник ДБ Монахов, садист. Під його безпосереднім керівництвом винищувальна команда палицями зі свинцевими наконечниками вбила кількасот комінтернівців. Монахова навіть не виключили з партії: не дозволив секретар Ленінградського обкому партії Толстіков (а західні комуністи, немов нічого і не сталося, їздять у Ленінград, зустрічаються з Толстіковим, потискають йому руку, всміхаються до людини, яка підтримує ката їхніх співвітчизників, їхніх товаришів по партії, їхніх вождів!).

*

Споглядання навколишнього, вивчення історії відбувалося паралельно з вивченням «художніх» особливостей літератури соцреалізму. Я все більше відчував важливість аналізу «моїх орлів» — адже це ключ до психоідеології нашої держави. Ті випадки суспільної патології, які розкидані на сторінках офіційної філософії, у судах, у таємних інструкціях, у практиці тюрем і таборів, — у Кочетова й Шевцова сконцентровані в романах. Немає статистики, немає соціологічних досліджень — зате є багата соцреалістична література, що розкриває психологію «інженерів людських душ», фразеологію ідеології та її підтекст.

Наприклад, садизм з фекальністю, із патологічним потягом до самозабруднювання і забруднювання всього людського все більше вимальовувався під час аналізу Кочетова-Шевцова.

Садизм і обгидження ідейного ворога дуже добре висловлені в глумливій, принизливій інтерпретації прізвищ, імен негативних героїв. Огнєв перетворюється у Кочетова на Горілого, реальна Патриція Блейк на Браун — коричневу. У Шевцова комсомольці називають Смердючий тупик проспектом негативного героя Гризула. Я відчув, що маю справу з аспектом психології цікавішим, ніж сексуальна патологічна підшивка соціалістичної ідеології. Значення семи літер прізвища героїв для Кочетова чи шести для Шевцова наштовхує на думку про кабалу. Але перекручення прізвищ, викривання псевдонімів (у Шевцова Аркадій Остапович — Арій Осафович з Одеси; Троцький — Бронштейн і т. д.) свідчить, що це магія імені. Ім’я повинне мати негативний чи позитивний сенс, залежно від сутності героя. У Шевцова герої прямо про це кажуть. Вони вважають, що ім’я «Марат» безглузде (краще вже Март), обурюються невродливими (жидівками, безперечно) Розами, Магноліями і т. д.

Коли прикордонник розкриває позитивній героїні справжнє ім’я й по батькові (за паспортом) Аркадія Остаповича, це магічне викриття, і воно передує викриттю його як шпигуна.

Граматична помилка — «еміграція риб» замість «міграція» — виявляється підсвідомим еквівалентом цього магічного розкриття імені-маски.