У карнавалі історії. Свідчення

Виявилось, що в основі образу «покритки» — лежить проблема «гріха» — гріхопадіння, кара за гріх і спокута. Всі грішні, всі караються за гріх свій. Шевченко показує обличчя пригнобленої нації, пригнобленого класу, пригнобленої статі, найпригнобленішої частини цієї статі. І б’ється над проблемою: за що вона карається, у чому її гріх, і як спокутувати його? Те, як Шевченко ставить проблему, зближує його з Достоєвським — вибрати найскладніше явище на межі світла й темряви, не полегшуючи собі художнього завдання. І вирішувати вічні запитання добра й зла саме тут, на межі.

Гріх покритки — релігійний (народження дитини поза церковним шлюбом), соціальний (зрада класу — перелюб і поміщиком), національний (зрада нації — перелюб з москалем, євреєм, поляком). Гріх цей може статись і не через провину жінки — звідси образи ґвалтованих жінок і самої України.

Шевченко з вірша до вірша розглядає усі варіанти перелюбу та його плодів.

І, нарешті, на завершення блюзнірствує, пише поему «Марія». Але як вона відрізняється від блюзнірства «Гавриліади» Пушкіна. У Пушкіна — це відгук на вольтеріанство Парні, це не його особистісне, болюче, це зубоскальство, естетично прекрасне хуліганство, знущання з Церкви, з її святенницького розуміння Богоматері.

У Шевченка — це розв’язання особистої, національної, класової, загальнолюдської проблеми «гріхопадіння» й «спокути». Те, що це розв’язання проблеми особистого «неврозу», видно з подальшої Шевченкової поезії: покритка зникла. У «Марії» Шевченко, здається, віджив, розрядив проблему. У чому ж це розв’язання?

Марія порушила формальне церковне табу, але не зрадила ні Бога (батько Христа — апостол, Христовий предтеча), ні своєї нації. І плід свого «гріха» вона виховує за заповідями батька — апостола Бога. Згрішивши, вона дала світові Спасителя, Відкупителя родового гріха. За плодом своїм оцінюється гріх, а не за фактом порушення табу. Грішники ж якраз — ті, що карають гріх і плід гріха — Христа. Грішник: Бог-Отець, що віддає своїх дітей на смертні муки.

Шевченко своєю «Марією» створив нове Євангеліє, Благу Вість України. Бог цього Євангелія — жінка, грішниця, що народжує і виховує Спасителя. І Вона, а не його Учні, несе Його слово (тобто її слово) людям. Євангеліє України, Мадонни-«Покритки» — це пісня жінці, матері, очищеному гріхові. І згадуються слова самого Ісуса:

«Ніщо, що входить у людину ззовні, не може осквернити її; але те, що виходить з неї, те людину осквернює».

Я спробував простежити шлях Шевченкового самоочищення — від «Катерини» до «Марії» — детально, у всіх його аспектах. І раптом помітив, що цей шлях не можна розглядати як безперервний процес. У «Катерині» проблема не лише порушується, а й дається неявна відповідь. Катерина, згрішивши з москалем-паном, кидає сина у світ без допомоги і сама губить себе — вчинивши гріх — посягнувши на власне життя (вже у першій поезії «Причинна» порушено проблему цього гріха — небажання нести життєвий хрест). Гріх покритки — в тому, що вона відмовляється від «виховування» дитини («ви-ховува-ти» — ховати від ворогів — спокус, чужих людей, Бога-Сатани, завойовника), відмовляється від самоочищення і спокутування особистого гріха (родовий відкупив Христос). Катерина пропонує синові спокутувати її гріх сирітством. Це рішення закладене і в словах, в їхній семантиці, і в фонетиці. Покритку — покривають, як і заміжню жінку, хусткою. У «Катерині» Шевченко говорить про ніч, яка покриває щастя і сльози, про землю, що покриває померлих, про воду ставу, яка сховала тіло покритки («покритої» перед тим москалем). Покров у «Катерині» вже потенційно містить перетворення покритки Марії в Покров Богородиці. Фонетика лінії цього образу грішниці пов’язує «покритку» із «криницею» (народний символ чистоти, дівоцтва), з чистою дикою лілеєю — «крином» і далі — з «кров’ю» і «кривдою» (неправдою, шкодою, якої мати завдала синові). У «Марії» ті самі мотиви, ті самі образи — але вони вже стали явними. Ось у «Катерині» Мати каже синові:

Оставайся шукать батька,
А я вже шукала.

Тут «батько» — москаль, пан, що зрікся сина й коханої, спокусник. Але він же — неявно — Бог. Гріх Катерини в тому, що вона відмовляється від шукання Бога, відмовляється від Бога.

Марія ж чекає коханого, апостола Божого. Вона бачить Месію до народження Сина, вона розп’ята сама, як розіп’ятий її «спокусник», як усі люди. Вона шукає, вона народжує Сина на дорозі, рятуючи його від Ірода. Все її життя у дорозі. Вона розбудила Сина вогненною сльозою своїх страждань і пішла за ним у пошуках Правди, Бога, Отця.

Ще до «Євангелія від Шевченка» — «Марії», у всьому шляху Кобзаря до цієї поеми, видно, що десь, у глибинах пошуку, було закодоване — у фонетиці, в образах, у сюжеті — рішення, блага вість, єретична українська інтерпретація християнського міфу.