Убік

— Тоді, на Місяці, коли ми повернулися на корабель, вона так і сказала: «Я почуваюся старою». Він замислився, намагаючись погамувати свій страх, який тепер переростав у жах. «Однак той голос у відеофоні, — подумав Джо. — Голос Ранситера. Що це могло б означати?

Він не бачив загальної картини, не міг збагнути значення всього цього. Голос Ранситера у слухавці відео- фона не вкладався у жодну теорію, яку він міг би вибудувати чи уявити.

— Радіація, — сказав фон Фоґельзанґ. — Мені здається, вона зазнала впливу великої дози радіації, ймовірно, за якийсь час до цього. Я б навіть сказав, величезної дози.

— Думаю, вона померла через вибух, — відповів Джо. — Той, від якого загинув Ранситер.

«Частинки кобальту, — сказав Чип подумки. — Гарячий пил, що осів на неї і яким вона надихалася. Але тоді всі ми так помремо. Швидше за все, нас він також не оминув. Цей пил у мене в легенях. І в Ела. І в решти інерціалів. У такому разі ми нічого не вдіємо. Надто пізно. Ми про це не подумали, — усвідомив Джо. — Нам навіть на думку не спало, що вибух був наслідком мікронної ядерної реакції. Не дивно, що Голліс дозволив нам утекти. Та все ж...»

Це пояснювало смерть Венді і пересушені сигарети. Але не застарілий довідник, монети, що вийшли з обігу, чи зіпсованість вершків та кави.

Це також не пояснювало голос Ранситера, той нескінченний монолог у відеофоні готельного номера. Який припинився, щойно слухавку зняв фон Фоґельзанґ. «Колцхтось інший спробував його почути, — усвідомив Чип. — Мені треба повертатися до Нью-Йорка, — думав Джо. — І всім, хто був на Місяці під час вибуху, треба зібратися разом і поміркувати, як цьому протидіяти. Насправді, лише так ми зможемо дійти до якогось рішення. Або ж усі помремо — одне за одним, як це трапилося з Венді. Чи навіть у якийсь гірший спосіб, якщо це можливо».

— Попросіть в адміністратора, аби принесли поліетиленовий пакет, — звернувся Джо до власника мора- торіуму. — Я покладу її туди й заберу з собою до Нью- Йорка.

— Хіба це не справа поліції? Таке жахливе вбивство. Слід сповістити їх про те, що трапилося.

— Просто попросіть принести пакет, — мовив Джо.

— Гаразд. Це ваша співробітниця, — власник мора- торіуму рушив коридором.

— Колись була, — сказав Джо. — Вже ні.

«Напевне, це був би її перший раз, — подумав він. —

Але, можливо, у якомусь сенсі так навіть краще. Венді, я забираю тебе з собою, забираю тебе додому».

Але не так, як він планував.

Різко порушивши загальну мовчанку, Ел Геммонд звернувся до інерціалів, що сиділи навколо величезного дубового столу для переговорів:

— Джо повернеться з хвилини на хвилину, — для певності він поглянув на наручний годинник. Той, схоже, зупинився.

— А тим часом, — мовила Пет КДнлі, — пропоную подивитися по телевізору вечірні нбрини й дізнатися, чи Голліс вже встиг підкинути журналістам звістку про смерть Ранситера.

— У сьогоднішній газеті про це не було ані слова, — сказала Еді Дорн.

— Теленовини значно актуальніші, — відповіла Пет. Вона простягнула Елу п’ятдесят центів, щоб увімкнути телевізор, розташований за шторкою в глибині переговорної кімнати — неймовірний кольоровий поліфонічний зо-апарат, яким так пишався Ранситер

— Увімкнути його, містере Геммонд? — нетерпляче запитав Семмі Мундо.

— Вмикай, — сказав Ел. Роздумуючи про щось, він кинув монету Мундо, який спіймав її й почимчикував до телевізора.

Волтер В. Вейлз, юрист Ранситера, нервово вовтузився на стільці й крутив у своїх тонких аристократичних руках застібку від портфеля.

— Вам не варто було лишати містера Чипа в Цюриху, — врешті сказав він. — Без нього ми нічого не можемо зробити, а нам вкрай важливо подбати про всі питання, зазначені у заповіті містера Ранситера.

— Ви прочитали заповіт, і Джо Чип теж. Ми знаємо, кому, згідно з волею Ранситера, мало перейти керівництво фірмою, — відповів Ел.

— Але з юридичного погляду... — почав Вейлз.

— Він скоро буде тут, — різко перебив Ел. Ручкою він шкрябав безладні лінії довкола укладеного ним списку. З тривогою закінчивши виводити орнамент, він перечитав список ще раз.

Пересохлі сигарети

Застарілий довідник

Гроші, виведені з обігу

Зіпсута їжа

Реклама на коробці сірників

— Зараз я знову пущу цей список по колу, — сказав він уголос, — і ми подивимося, чи цього разу комусь вдасться побачити зв’язок між цими п’ятьма явищами... чи як їх краще назвати. Ці п’ять речей... — він махнув рукою.

— Неправильні, — мовив Джон Ілд.

— Зв’язок між першими чотирма простежити доволі просто, — озвалася Пет Конлі. — Але з сірниковою коробкою все складніше. Вона сюди не пасує.

— А дайте мені ту коробочку ще раз, — сказав Ел, простягаючи руку. Пет передала йому сірникову коробку, і він знову перечитав рекламу.

ДИВОВИЖНИЙ ШАНС НА УСПІХ ДЛЯ ВПРАВНИХ ЛЮДЕЙ!