Убивчий білий

Однак радість Джека від приїзду Страйка і його охочі розпитування про все, що Страйк пам’ятає про їхнє перебування у шпиталі (сам Джек був щасливо непритомний), зворушували, як і той факт, що Джек усівся біля дядька за столом і повністю заволодів його увагою. Видно було: Джек вважає, що між ними встановився тісний зв’язок, бо обоє пройшли випробування реанімацією. Він так детально розпитував Страйка про ампутацію, що Грег відклав ніж і виделку і відсунув тарілку з таким виглядом, ніби його зараз знудить. У Страйка вже склалося враження, що Джек, середульший син, не улюбленець батька. Він не без злостивості задовольнив цікавість Джека, розуміючи, що за нормальних умов Грег припинив би таку розмову, але зараз зглянувся на хворобливий стан сина. Не помічаючи жодних підводних течій, Люсі повсякчас усміхалася, не зводячи очей зі Страйка та Джека. Про приватне життя вона брата не розпитувала, ніби тільки того й бажала, щоб він був добрий і терплячий до її сина.

Дядько та племінник вийшли з-за столу найкращими друзями, і Джек сів на диван поруч зі Страйком, щоб подивитися відкриття Олімпійських ігор. Вони безугавно теревенили до самого початку трансляції і серед інших висловили надію, що на церемонії будуть рушниці, гармати й солдати.

Ця безневинна згадка викликала в пам’яті Страйка Джаспера Чизвелла і те його роздратування, яке, за словами Робін, викликала відмова показати військову міць Британії на найбільшому стадіоні нації. Негайно згадався і Джиммі Найт — чи він теж десь сидить перед телевізором, готуючись тішитися з того, що таврував як карнавал капіталізму?

Грег передав Страйкові пляшку «Гайнекену».

— Починається! — радісно сказала Люсі.

Трансляція наживо почалася з відліку. Минуло кілька секунд, і чергова кулька з цифрою не луснула. «Тільки б не налажали»,— подумав Страйк, раптом забувши про все на хвилі патріотичної параної.

Але церемонія відкриття виявилася настільки далека від лажі, що Страйк лишився дивитися до кінця, свідомо не встиг на останній поїзд і прийняв пропозицію заночувати на дивані та в суботу поснідати з рідними.

— Нормально справи в агенції? — спитав Грег за яєчнею з різними начинками, яку приготувала Люсі.

— Непогано,— відповів Страйк.

Загалом він не обговорював справи агенції з Грегом, якого Страйків успіх вибив з колії. Шваґер завжди якось дратувався через визначну кар’єру Страйка в армії. Відповідаючи на питання Грега про організацію справи, права й обов’язки найманих фрілансерів і особливий статус Робін — партнера на зарплатні, Страйк бачив ледь приховану надію Грега на те, що Страйк щось забув чи переплутав, бо ж він солдат і не здатен легко орієнтуватися в цивільному світі.

— То яка кінцева мета? — спитав він, а Джек терпляче сидів поруч зі Страйком і явно бажав поговорити про армію.— Я гадав, що бізнес розбудовується для того, щоб ти не мусив сам виходити на вулицю? Натомість керуючи з офісу?

— Ні,— відповів Страйк.— Якби я хотів сидіти за столом, я б лишився в армії. Мета — зібрати достатньо надійних працівників, щоб мати постійну завантаженість, і пристойно заробляти. Я сподіваюся скоро мати достатньо грошей на банківському рахунку, щоб протриматися в періоди без роботи.

— Щось слабкі амбіції,— мовив Грег.— Ти ж отримав таку безкоштовну рекламу після Різника...

— Ми цю справу не обговорюємо,— різко сказала Люсі, яка стояла за пательнею, і кинула погляд на сина. Грег замовк, і Джек знову вступив у розмову з питаннями про армійські тренування.

Люсі, якій візит брата сподобався цілковито, просяяла від задоволення, обіймаючи його на прощання після сніданку.

— Скажеш, коли можна буде вивозити Джека,— сказав Страйк. Небіж заусміхався до нього.

— Звісно, і я тобі така вдячна, Ломако. Я ніколи не забуду, що ти...

— Та я ж нічого не зробив,— відповів Страйк, легенько плескаючи її по спині.— Він усе сам. Він — міцний горішок, так, Джеку? Дякую за чудовий вечір, Люсі.

Страйк вирішив, що пішов саме вчасно. Докуривши цигарку на станції, він мав ще десять хвилин до наступного поїзда в центр

Лондона і замислився про те, що протягом сніданку Грег знову почав поводитися енергійно й «по-рідному», як завжди тримався з шурином, а Люсі почала розпитувати про Робін, поки Страйк одягав куртку, явно готуючись переходити до більш загальних питань про його стосунки з жінками. Страйкові думки безрадісно полинули до Лорелеї, аж тут задзвонив мобільний.

— Алло?

— Це Корморан? — спитав жіночий голос з аристократичним акцентом, який Страйк не одразу впізнав.

— Так. А ви хто?

— Іззі Чизвелл,— відповіла жінка таким голосом, ніби страждала від нежитю.

— Іззі! — здивовано повторив Страйк.— Е... як ти?

— О, тримаюся. Ми, гм, отримали твій рахунок.

— Ага,— озвався Страйк, занепокоївшись, що вона захоче оскаржити кінцеву суму, досить-таки велику.

— Я б з радістю заплатила негайно, якщо ти... Хотіла спитати, чи ти не можеш приїхати до мене? Сьогодні, якщо можливо? Маєш вільний час?