Убивчий білий

Страйкові знайомі в поліції нічого не знали про те, як просувається в їхніх колег розслідування справи Чизвелла. Страйк зазвичай міг заснути за найнесприятливіших умов, але зараз став дивно тривожним, прокидався посеред ночі, дослухався до чимдалі гучнішого гомону Лондона, який заповнили гості Олімпійських ігор. Востаннє він так довго страждав на безсоння протягом першого тижня при свідомості після того, як саморобна міна в Афганістані забрала його ногу. Тоді спати не давав пекучий свербіж — а почухати було нічого, бо ноги не стало.

Лорелею Страйк востаннє бачив у вечір Параолімпійського прийому. Лишивши Шарлотту на вулиці, він вирушив на Трафальгарську площу шукати Біллі й у результаті прийшов на вечерю з Лорелеєю навіть пізніше, ніж розраховував. Утомлений, змучений, збентежений тим, що не знайшов Біллі, вражений несподіваною зустріччю з колишньою, Страйк приїхав до індійського ресторану, очікуючи — мабуть, навіть сподіваючись,— що Лорелея вже пішла.

Однак вона не тільки терпляче чекала за столиком, а ще й вибила його з колії таким собі стратегічним відступом (як це подумки охарактеризував Страйк). Лорелея не почала розмови про майбутнє їхніх стосунків, а натомість вибачилася за — як вона це назвала — дурне й поспішне освідчення в ліжку, яке явно збентежило Страйка і про яке вона жалкувала.

Страйк, який одразу випив більшу частину своєї пінти, щоб набратися сил перед неприємним поясненням — що він не хоче робити їхні стосунки ані більш постійними, ані серйознішими,— опинився в глухому куті. Лорелея заявила, що її освідчення було таким собі емоційним вигуком, тож підготовлена промова втратила сенс. А ще жінка здавалася напрочуд вродливою у м’якому освітленні ресторану; простіше та приємніше було прийняти її пояснення, а не пропонувати розійтися, чого ані він, ані вона очевидно не бажали. Протягом наступного тижня порізно вони кілька разів розмовляли й обмінювалися повідомлення, але і близько не так часто, як Страйк спілкувався з Робін. Лорелея чудово зрозуміла, що Страйкові треба зачаїтися, коли той пояснив, що покійний клієнт був міністром і задихнувся на смерть у поліетиленовому пакеті.

Лорелея лишилася незворушною навіть тоді, коли Страйк не пішов з нею на церемонію відкриття Олімпійських ігор, бо вже погодився провести вечір у Люсі та Грега. Страйкова сестра поки що не хотіла випускати Джека з поля зору й тому не дозволила Страйкові повезти його до військового музею на вихідні, натомість запропонувавши сімейну вечерю. Пояснюючи Лорелеї всі обставини, Страйк зрозумів, що вона сподівається отримати запрошення піти і познайомитися з його рідними. Але він чесно пояснив, що головно хоче поспілкуватися з небожем, якому не приділяв уваги, й Лорелея приязно прийняла це, спитавши, чи Страйк вільний наступного вечора.

Таксі везло його зі станції «Бромлі-Саут» до помешкання Люсі та Грега, і Страйк раптом виявив, що обмірковує ситуацію з Лорелеєю — бо Люсі зазвичай питала про перебіг його особистого життя. Це була одна з причин, що спонукала Страйка уникати родинних зібрань. Люсі непокоїло те, що її тридцятивосьмирічний брат досі не одружений. Дійшло до того, що на один украй бентежний вечір Люсі навіть запросила жінку, яка, на її думку, могла б сподобатися Страйкові,— і це лише упевнило його в тому, що сестра геть не розуміє його потреб і смаків.

Таксі просувалося дедалі глибше в надра буржуазного передмістя, а перед Страйком постала неприємна правда: готовність

Лорелеї прийняти рутинність їхніх поточних стосунків походила не від того, що вона поділяє його небажання прив’язуватися. Натомість вона просто відчайдушно бажає утримати його на майже будь-яких умовах.

Страйк дивився у вікно на просторі будинки з подвійними гаражами й охайними газонами, і його думки полинули спершу до Робін, яка щодня йому дзвонила, коли чоловіка не було вдома, а тоді до Шарлотти, що взяла його під руку, спускаючись сходами Ланкастер-гаузу на своїх шпильках. Було приємно й зручно мати Лорелею у своєму житті протягом цих десятьох з половиною місяців: невимогливу до емоцій і еротично здібну жінку, що прикидалася незакоханою в нього. Можна було дозволити стосункам тривати далі, упевнити себе, що він, як ото кажуть, хоче «подивитися, як складеться»,— або ж можна було прийняти правду: він просто відкладає те, що потрібно зробити, і що довше він пускатиме справи на самопас, то більше вийде болю й хаосу.

Такі думки навряд чи могли підбадьорити Страйка, і коли таксі зупинилося перед будинком його сестри з магнолієвим деревом на газоні та смикнулася фіранка на вікні, він відчув ірраціональний гнів на сестру — ніби то все її провина.

Не встиг Страйк навіть постукати, як Джек уже відчинив двері. Зважаючи на те, в якому стані Страйк востаннє бачив його, Джек вигляд мав на диво добрий. Детектива переповнили втіха від того, що небожеві краще, і роздратованість через те, що малого не дозволили взяти до музею, тож довелося довго й нудно пертися до Бромлі.