Убивчий білий

Але Робін сумнівалася, що вдруге її допитував поліціянт. Чоловік з м’яким голосом і в темно-сірому костюмі не сказав, на кого працює. Робін цей добродій здався страшнішим за вчорашніх полісменів, хоч ті подеколи тиснули досить агресивно. Новому допитувачу Робін розповіла все, що бачила й чула в Палаті громад, не згадавши тільки про дивну розмову між Деллою Вінн та Ааміром Малліком, що була записана на другий жучок. Ця розмова відбувалася за зачиненими дверима і по закінченню робочого дня, тож без підслухового пристрою Робін ніяк не змогла б її почути. Докори сумління Робін приспала думкою про те, що ця розмова не могла бути пов’язана зі смертю Чизвелла жодним чином, але вдруге вона виходила з будівлі з мерзенним відчуттям страху й провини. Цей страх від зіткнення зі спецслужбами (Робін дуже сподівалася, що то просто параноя) настільки нею оволодів, що Страйкові вона подзвонила з автомата біля метро, а не з власного мобільного.

— Щойно була на другому допиті. Упевнена, що то МІ5.

— Це логічно,— відповів Страйк, і його буденний тон утішив Робін.— Вони мали тебе перевірити, впевнитися, що ти та, за кого себе видаєш. Тобі є куди піти, крім як додому? Повірити не можу, що преса досі нас не обсіла. Скоро обсяде.

— Мабуть, можу повернутися до Мессема,— відповіла Робін,— але якщо журналісти схочуть знайти мене, то туди точно зазирнуть. Після історії з Різником вони туди навідалися.

На відміну від Страйка, Робін не мала власних друзів, у чиїх невідомих будинках могла б зникнути. Всі її друзі були також друзями Метью, і вона не сумнівалася, що, як і її чоловік, ці люди злякаються і не пустять до себе людину, якою цікавляться спец-служби. Не знаючи, як бути, вона повернулася на Олбері-стріт.

Однак преса до неї не прийшла, хоч газети і не мовчали про вбивство Чизвелла. «Дейлі мейл» надрукувала матеріал на цілий розворот, присвячений негараздам і скандалам, якими повнилося життя Чизвелла. «Колись його ладили у прем’єр-міністри», «сексуальна італійка Орнелла Серафін, з якою Чизвелл мав інтрижку, що й зруйнувало його перший шлюб», «пишнотіла Кінвара Генратті, на тридцять років молодша за нього», «лейтенант Фредді Чизвелл, старший син, загинув у Іраку на війні, яку його батько полум’яно підтримував», «молодший син Рафаель сів за кермо під наркотиками і збив молоду жінку, мати маленької дитини».

Респектабельніші видання опублікували слова пошани з вуст колег і друзів: «тонкий розум, дуже здібний міністр, один з вихованців Тетчер», «він міг би сягнути будь-яких висот, якби не дещо буремне особисте життя», «на публіці він був дратівливий і навіть сварливий, але я пам’ятаю Джаспера Чизвелла зі школи Гарроу — дотепного, розумного юнака».

П’ять днів преса і так, і сяк розписувала Чизвелла, проте загадкова стриманість журналістів щодо участі у справі Страйка й Робін нікуди не зникла, і ніхто й словом не обмовився про шантаж.

Ранком п’ятниці після виявлення Чизвеллового тіла Страйк мовчки сидів за столом на кухні в Ніка й Ільзи; з вікна за його спиною лилося сонячне світло.

Господар з господинею поїхали на роботу. Ільза й Нік довгий час намагалися народити дитину, а тепер завели двох котиків, яких Нік назвав Оссі й Рикі — на честь гравців «Шпор», яких обожнював у юності. Коти лише нещодавно погодилися сидіти у власників на колінах і не зраділи появі кремезного незнайомця Страйка. Лишившись із ним наодинці, тваринки знайшли прихисток на вершечку буфета. Страйк ловив погляди двох пар блідо-зелених очей, які стежили за кожним його рухом.

Утім, рухався Страйк наразі мало. Власне, останні півтори години він лишався здебільшого непорушним, бо роздивлявся фотографії, які Робін зробила на Ебері-стріт, а він для зручності роздрукував у Ніка в кабінеті. Кінець кінцем Страйк відклав дев’ять фото, а решту скинув на одну купу (кіт Рикі підхопився й нашорошився). Поки Страйк розглядав обрані світлини, Рикі знову влігся і тільки смикав чорним кінчиком хвоста, чекаючи на наступний рух детектива.

На першому з відкладених Страйком фото був крупний план маленької напівкруглої рани на лівій руці Чизвелла.

Друге й третє під різними кутами захопили склянку, що стояла на журнальному столику перед Чизвеллом. Стінки над залишками помаранчевого соку на денці покривав білуватий осад.

Четверте, п’яте і шосте фото Страйк поклав поруч. На кожній світлині було тіло, щоразу з дещо інакшого ракурсу, й елементи інтер’єра на його тлі. Страйк знову придивився до примарних обрисів зігнутої рапіри у кутку, до темної плями на місці картини над коминком; під нею ледь виднілася пара бронзових крюків на відстані ярду один від одного.

Сьоме і восьме фото, складені разом, давали повну панораму журнального столика. Прощальний лист Кінвари лежав на купці паперів і книжок; видно було кутик іншого листа з підписом "Бренда Бейлі". З книжок Страйк роздивився тільки шматок

назви на старому фоліанті — «КАТУ...» — і нижню половину тому в м’якій палітурці видавництва «Пінгвін». Також на світлини потрапив загнутий край килима під столом.