Убивчий білий

У старовинному кріслі сидів чоловік — ноги розкинуті, руки звисають, а замість голови — якась лискуча сіра ріпа з роззявленим ротом і без очей.

Далі перенапружене сприйняття Робін усвідомило той факт, що це не ріпа, а таки людська голова, щільно огорнута прозорим поліетиленовим пакетом, з якого тягнеться трубка до великого балона. Чоловік, вочевидь, задихнувся. Ліва стопа боком лежала на килимі (видно дірочку на підошві), звисають, майже торкаючись долівки, товсті пальці, у паху темна пляма — спорожнився сечовий міхур.

Наступної миті до Робін дійшло, що у кріслі сидить сам Чизвелл. Густу сиву чуприну притиснуло до обличчя вакуумом, який створився в пакеті, а роззявлений рот втягнув у себе пластик, тому й видавався темним проваллям.

35

...«Білий кінь»! Серед білого дня!

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

Десь далеко — не в будинку — закричав чоловік. Схоже було, що це робітник; якоюсь частиною розуму Робін зрозуміла, що саме його вона й почула, коли чекала на запрошення увійти. Ніхто її не кликав у будинок. Просто не зачинили дверей.

Вона не запанікувала, хоч це здавалося доречним. Тут не було загрози — страшно було дивитися на це моторошне опудало з головою-ріпкою і тією трубкою, але воно не могло їй нічого заподіяти. Розуміючи, що треба перевірити — раптом ще живий! — Робін підійшла до Чизвелла і легенько торкнулася його плеча. Це було не так уже важко завдяки тому, що вона не бачила очей, захованих за жорстким волоссям, мов за гривкою в коня. Шкіра під смугастою сорочкою виявилася твердішою й холоднішою, ніж Робін чекала.

Тоді вона уявила, як кричав цей роззявлений рот, і кількома швидкими кроками відступила. Під ногою тріснуло щось тверде, Робін посковзнулася. Виявилося, що вона роздушила синій пластиковий слоїк з пігулками, що лежав на долівці. Схоже було на гомеопатичний засіб, який Робін бачила у своїй місцевій аптеці.

Діставши мобільний, вона набрала 999 і попросила з’єднати з поліцією. Пояснила, що знайшла тіло, назвала адресу. Її запевнили, що скоро хтось приїде.

Стараючись не дивитися на Чизвелла, Робін оглянула пошарпані фіранки невизначеного бурого кольору, з жалюгідними дрібними китицями, старовинний телевізор у коробці штучного дерева, темну латку на шпалерах — там раніше висіла картина, фотографії у срібних рамках. Проте голова у вакуумному пакеті, гумова трубка й холодний блиск балона перетворили цей буденний інтер’єр на декорацію. Реальним лишився тільки кошмар.

Робін відкрила камеру на мобільному і почала фотографувати. Крізь об’єктив жахіття стало ніби меншим. Повільно, ретельно вона задокументувала всю сцену.

На столику перед тілом стояла склянка, на дні якої лишилося кілька міліметрів апельсинового соку. Поруч — розкидані книжки й газети. Й аркуш цупкого кремового паперу з червоною ружею Тюдорів, схожою на краплину крові, й надрукованою адресою будинку, в якому стояла Робін. Лист написали округлим дівочим почерком.

Сьогодні була остання соломинка. За яку дурепу ти мене маєш, наймаючи ту дівчину у свою приймальню просто в мене перед носом? Сподіваюся, ти розумієш, яким смішним видаєшся, скільки людей з тебе кепкує,— чоловік, який погнався за дівчиною, молодшою за власних доньок. З мене досить. Роби з себе дурня, мене це не обходить. Кінець.

Я повертаюся до Вулстоуна. Влаштую все для коней і вшиюся назавжди.

Твої жахливі кінчені діти зрадіють — а ти, Джаспере? В цьому я сумніваюся, але вже запізно.

К.

Робін тільки нахилися сфотографувати записку, як двері гучно зачинилися, і, зойкнувши, вона розвернулася на звук. На порозі стояв Страйк, кремезний і неголений, у тому самому одязі, в якому був на прийомі. Він дивився на фігуру у кріслі.

— Поліція скоро буде,— повідомила Робін.— Я їм щойно подзвонила.

Страйк обережно зайшов до кімнати.

— От же ж чорт.

Він побачив тріснутий слоїк з пігулками на підлозі, переступив, оглянув трубку і затягнуте пластиком обличчя.

— Раф казав, що він дивно поводиться,— мовила Робін,— але не думаю, що йому могло спасти на думку...

Страйк мовчав, далі оглядаючи тіло.

— Це там було вчора ввечері?

— Що?

— Оце,— вказав Страйк.

На звороті долоні в Чизвелла був півкруглий слід, темно-червоний на тлі грубої блідої шкіри.

— Не пам’ятаю,— відповіла Робін.