Убивчий білий

Шок від того, що сталося, нарешті дійшов до неї, і стало важко зібрати думки докупи. Вони плинули крізь її голову як заманеться, без стерна й вітрил: Чизвелл гавкає у вікно машини на поліціянтів, щоб пропустили Страйка на прийом; Чизвелл називає Кінвару тупою сукою, Чизвелл вимагає зустрічі вранці. Дивно сподіватися, що вона могла запам’ятати його руки.

— Гм-м,— мовив Страйк. Він помітив мобільний у руці в Робін.— Ти все сфотографувала?

Вона кивнула.

— Все це? — спитав він, показуючи на стіл.— І це? — додав він, вказавши на тріснутий слоїк на ковроліні.

— Так. А то моя провина. Я на них наступила.

— Як ти увійшла?

— Двері були відчинені. Я подумала, що він їх так залишив для нас,— відповіла Робін.— На вулиці щось кричав робітник, а я подумала, що то Чизвелл запрошує увійти. Я чекала...

— Будь тут,— звелів Страйк.

Він вийшов з кімнати. Робін почула, як Страйк піднімається сходами, тоді його важкі кроки загупали на стелі — але Робін знала, що там нікого немає. Вона відчувала глибоку безживність цього будинку, його хистку картонну нереальність. І справді, менш ніж за п’ять хвилин Страйк повернувся, хитаючи головою.

— Нікого.

Він пройшов повз Робін до дверей у вітальню; почувши кроки по кахлях, Робін зрозуміла, що він зайшов до кухні.

— Абсолютно порожньо,— повідомив Страйк, повернувшись.

— Що сталося вчора ввечері? — спитала Робін.— Ти казав про щось дивне.

Вона хотіла обговорити щось, відмінне від страшної постаті, яка у своїй гротескній безживності ніби заповнювала всю кімнату.

— Мені подзвонив Біллі. Сказав, якісь люди хочуть його вбити — переслідують. Заявив, що сховався в телефонній буді на Трафальгарській площі. Я пішов його шукати, але вже не знайшов.

— О,— відповіла Робін.

Отже, з Шарлоттою він не був. Навіть за нинішніх екстремальних обставин Робін відзначила цей факт і зраділа.

— Що за?..— тихо спитав Страйк, дивлячись повз неї в куток кімнати.

В темному кутку під стіною стояла покривлена рапіра. Здавалося, її погнули навмисно, можливо, ставши ногами. Страйк обережно обійшов тіло, щоб краще її роздивитися, аж тут під будинком завила поліційна машина, і Страйк розігнувся.

— Звісно, ми їм усе розкажемо,— мовив він.

— Так,— відповіла Робін.

— Але не про підслухові пристрої. Чорт... якщо вони знайдуть їх у тебе в кабінеті...

— Не знайдуть,— запевнила Робін.— Я їх учора забрала додому на той раз, якщо через «Сан» доведеться вшиватися.

Страйк не встиг висловити своє захоплення такою холоднокровною завбачливістю, як у двері гучно постукали.

— Ну, було добре, поки було, га? — спитав Страйк з похмурою усмішкою, виходячи в коридор.— Побули трохи не на шпальтах газет.

Частина друга

36

Те, що сталося, можна зам’яти — чи принаймні пояснити як слід...

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

Справа Чизвелла так і лишилася єдиною, хоч клієнт більше не жив.

Навколо трупа розгорнули звичні копіткі процедури й формальності, а Страйка й Робін доправили з Ебері-стріт до Скотланд-Ярду, де допитали кожного окремо. Страйк знав, що навколо смерті міністра закрутилося в лондонських агентствах новин ціле торнадо, і коли за шість годин вони нарешті вийшли зі Скотланд-Ярду, мальовничі подробиці особистого життя Чизвелла переповідали по радіо й телебаченню. Відкривши сайти новин на телефонах, Робін і Страйк побачили короткі повідомлення про смерть міністра, а в блогосфері й соціальних мережах кучерявилися хитромудрі теорії, в яких мультяшний Чизвелл помирав тисячею смертей від рук примарних ворогів. Ідучи в таксі на Денмарк-стріт, Страйк прочитав, що Чизвелл — капіталіст-корупціонер і загинув від рук російської мафії, не заплативши їм за якусь темну протизаконну оборудку; а також — що Чизвелла, стійкого захисника англійських цінностей, прикінчили, звісно, мстиві ісламісти за спротив упровадженню законів шаріату.

До квартири на горищі Страйк повернувся винятково по свої речі й одразу вирушив до помешкання давніх друзів — Ніка й Ільзи, гастроентеролога й адвокатки. Робін удома (Страйк наполіг, щоб вона взяла таксі просто до Олбері-стріт) зустрів рішучими обіймами Метью; на її погляд, ця слабенька претензія на співчуття була гірша за неприховану лють.

Почувши наступного дня, що Робін знову їде на допит у Скотланд-Ярд, Метью відкинув самоконтроль.

— Очевидно ж було, що так і буде!

— От дивина, а більшість у шоці,— відповіла Робін. Вона якраз проігнорувала четвертий дзвінок від матері за ранок.

— Я не про Чизвеллове самогубство...

— ...це прізвище вимовляється як «Чизл»...

— ...я про те, що ти вскочила в халепу, бо нишпорила в Палаті громад!

— Метте, не переймайся. Я скажу поліції, що ти був проти. Не можна, щоб це вплинуло на твою кар’єру.