Убивчий білий

Дев’яте, останнє, фото Страйк збільшив. На ньому було видно кишеню Чизвеллових штанів, у якій у спалаху від камери Робін блищало щось золоте. Страйк роздивлявся блискучий об’єкт, аж тут задзвонив мобільний. Телефонувала господиня дому, Ільза.

— Привіт,— сказав Страйк, підводячись і беручи пачку «Бенсон-енд-Геджесу» і запальничку зі столу поруч. Скреготнувши кігтями по дереву, Оссі й Рикі поповзли верхом буфета — раптом Страйк у них щось жбурне? Пересвідчившись, що коти далеко і надвір не вискочать, Страйк вийшов у садок і хутко причинив по собі двері.— Є новини?

— Так. Схоже, ти був правий.

Страйк сів на садовий стілець кутого металу і закурив.

— Кажи.

— Щойно пила каву з тим знайомим. Він не може говорити вільно з огляду на предмет розмови, але я виклала твою теорію, і на це він сказав: «Звучить досить вірогідно». Тоді я спитала: «Інший політик?» Він сказав, що це дуже можливо. Я сказала, що в такій ситуації преса обов’язково подасть апеляцію, і він погодився, мовляв, і сам так подумав.

Страйк видихнув.

— Дякую, Ільзо, я перед тобою в боргу. Добра новина — ви мене нарешті здихаєтеся.

— Корме, та ми не проти, щоб ти в нас жив, ти ж знаєш.

— Котам я не подобаюся.

— Нік каже, що вони просто впізнали фана «Арсеналу».

— Комедійні шоу багато втратили, коли твій чоловік пішов у медицину. Я сьогодні приготую вечерю, а після неї вшиюся.

Далі Страйк подзвонив Робін. Вона відповіла з другого разу.

— Все нормально?

— Я з’ясував, чому преса не сидить у нас на голові. Делла наклала безумовну заборону на публікації про те, що Чизвелл нас найняв, щоб журналісти не почали писати про шантаж. Ільза щойно бачилася зі знайомим з Верховного суду, він це підтвердив.

Запала пауза, під час якої Робін осягала ці новини.

— Отже, Делла переконала суддю, що історію про шантаж Чизвелл вигадав?

— Саме так, сказала, що він найняв нас копати бруд на його ворогів. Я не здивований, що суддя купився. Цілий світ вважає Деллу білішою за біле.

— Але Іззі знає, чому я була там,— заперечила Робін.— Рідні підтвердять, що його шантажували.

Страйк неуважно струсив попіл в Ільзин горщик з розмарином.

— А точно? Може, вони хочуть зам’яти справу, адже він помер?

Мовчання Робін він сприйняв як неохочу згоду.

— Преса опротестує заборону, так?

— За словами Ільзи, апеляцію вже подано. Якби я був редактором таблоїда, то стежив би за нами, тож слід бути обережними. Я сьогодні повертаюся до офісу, але тобі раджу лишатися вдома.

— Як довго? — спитала Робін.

Страйк почув напругу в її голосі. Це лише стрес від усієї цієї справи так на неї діє?

— Будемо грати на слух, Робін. Вони знають, що ти була в Палатах парламенту. Ти зацікавила пресу, ще коли він був живий, а тепер вони точно не відчепляться, бо знають, хто ти насправді, а Чизвелл помер.

Робін мовчала.

— Як там справи з рахунками? — спитав Страйк.

Робін наполягла на тому, щоб узяти цю роботу, хоча з рахунками обоє не любили мати справу.

— З ними все було б значно краще, якби Чизвелл устиг заплатити.

— Я спробую домовитися з його рідними,— сказав Страйк, потираючи очі,— але питати про гроші ще до похорону — то непристойно.

— Я знову переглядала фотографії,— мовила Робін. Знайшовши труп, вони щоденно зідзвонювалися, і щоразу розмова верталася до світлин Чизвеллового тіла й кімнати, в якій вони його виявили.

— Я теж. Щось нове помітила?

— Так, два маленькі бронзові гачки на стіні. Гадаю, рапіра зазвичай...

— Висіла під картиною, якої немає?

— Саме так. Як гадаєш, вона належала Чизвеллу? З армійських часів?

— Цілком можливо. Або комусь із його пращурів.

— Цікаво, чому її зняли? І чому вона погнута?

— Думаєш, Чизвелл міг схопити її зі стіни, щоб захиститися від убивці?

— Це ти вперше вимовив це слово,— тихо відзначила Робін.— «Убивця».

До Страйка підлетіла оса — і подзижчала геть, відігнана цигарковим димом.

— Та я жартую.

— Точно?

Страйк витягнув ноги і подивився на ступні. В будинку було тепло, тож він був без шкарпеток і черевиків. Гола нога, яка рідко бачила сонячне світло, була бліда й волохата. Стопа протеза — суцільний шмат вуглеволокна без окремих пальців — тьмяно поблискувала під сонцем.

— Є дуже дивні елементи,— мовив Страйк, поворушивши пальцями, які ще лишалися,— але минув тиждень без жодного арешту. Поліція мала помітити все, що помітили ми.

— Вордл щось чув? У Ванесси захворів тато. Вона взяла відпустку, а так би я спитала її.

— Вордл по вуха в антитерористичних заходах до Олімпійських ігор. Але знайшов час лишити мені повідомлення на автовідповідачі й аж усцикався, що мій клієнт узяв і помер у мене на очах.

— Корморане, ти звернув увагу на назву тих гомеопатичних пігулок, що я на них наступила?

— Ні,— відповів Страйк. Цього фото він не відкладав.— А що там за назва?

— «Лахесіс». Я побачила, коли збільшила фото.

— І чому це має значення?

— Коли Чизвелл зайшов до нашого кабінету і почав цитувати Ааміру вірш латиною і казати про «чоловіка з твоїми нахилами», то згадав про Лахесіс. Сказав, що то...

— Одна з мойр.

— ...саме так. Та, що знає, «коли чий жереб випаде».

Страйк кілька секунд курив мовчки.

— Звучить як погроза.

— Знаю.