Убивчий білий

— Я була неправа щодо агенції, визнаю. Ти робиш такі неймовірні речі... Я про тебе все читаю, постійно. Яго переглянув мою історію пошуків і побачив...

— То слід було замітати сліди, ні? Ти була значно уважніша зі мною, коли злягалася з ним потайки.

— Я не спала з Яго, поки була з тобою...

— Ти заручилася з ним за два тижні після нашого розставання.

— Це сталося так швидко, бо я так захотіла,— сердито відповіла Шарлотта.— Ти заявив, що я брехала про дитину, я образилася, розлютилася! Ми з тобою були б зараз одружені, якби ти не...

— Меню,— сказав офіціант, несподівано виникаючи біля столика і передаючи кожному по меню. Страйк від свого відмовився.

— Я вже йду.

— Візьми для Амелії,— наказала Шарлотта, і Страйк висмикнув меню з руки офіціанта і ляснув ним об стіл.

— Маємо спеціальні пропозиції сьогодні,— повідомив офіціант.

— Схоже, що ми хочемо послухати про спеціальні пропозиції? — загарчав Страйк. Офіціант на мить знічено завмер, тоді пішов геть між столиками, спиною показуючи обурення.

— Вся ця романтична маячня,— заявив Страйк, нахиляючись до Шарлотти.— Ти хотіла речей, яких я не міг дати. Кожного, кожнісінького разу ти не могла стерпіти бідності.

— Я поводилася, мов зіпсута сука,— погодилася Шарлотта,— я знаю, але я вийшла за Яго Росса, отримала що хотіла і тепер, чорт забирай, хочу померти.

— Йдеться не про відпустки і не про прикраси, Шарлотто. Ти хотіла мене зламати.

Її обличчя застигло, як водилося під час найстрашніших істерик, під час дійсно жахливих скандалів.

— Ти хотіла, щоб я не бажав нічого, крім тебе. Це був би доказ мого кохання — якби я відмовився від армії, від агенції, від Дейва Полворта, від кожнісінької речі, яка робила мене мною.

— Я ніколи, ніколи не хотіла тебе зламати, що за страшна думка...

— Ти хотіла мене розчавити, бо така твоя натура. Ти мусиш усе ламати, бо коли не зламаєш — раптом воно зникне? Ти мусиш усе контролювати. Що уб’єш — то не помре саме.

— Глянь мені у вічі та скажи, що відтоді когось кохав так, як кохав мене.

— Ні, не кохав,— відповів Страйк,— і слава всім чортам за це.

— У нас були чудові миті разом...

— Нагадай мені котрі.

— Та ніч у човні Бенджі в Маленькій Франції...

— ...на твоє тридцятиліття? Різдво у Корнволлі? Оце повеселилися, нічого сказати.

Шарлоттина рука лягла на живіт. Страйкові здалося, що він бачить рух під тонкою футболкою, і знову подумалося, що в її тілі перебуває щось чужинне, нелюдське.

— Шістнадцять років то разом, то порізно. Я віддавав тобі найкраще, що мав, але тобі було замало,— мовив Страйк.— Настає мить, коли вже не намагаєшся врятувати людину, яка тягне себе за собою на дно.

— Ой, та ну,— сказала вона, і раптом вразлива, уражена відчаєм Шарлотта зникла, і постала міцна, розумна жінка з холодними очима.— Ти не хотів мене врятувати, Блуї. Ти хотів мене розгадати. То відмінні речі.

Страйк зрадів появі іншої Шарлотти, яку знав незгірше за Шарлотту вразливу, але набагато менше боявся скривдити.

— Я тобі тепер подобаюся, бо став знаменитим, а ти вийшла за чмо.

Шарлотта прийняла удар, не змигнувши оком. Її обличчя трохи порожевіло. Шарлотта завжди любила бійку.

— Ти такий передбачуваний. Я так і знала, що ти скажеш, що я повернулася, бо ти знаменитий.

— Ну, ти завжди повертаєшся туди, де драма, Шарлотто,— відповів Страйк.— Я наче пригадую, що минулий раз був, коли мені відірвало ногу.

— Ах ти ж покидьок,— з холодною усмішкою мовила Шарлотта.— Ось як ти пояснюєш те, що я місяцями дбала про тебе?

Задзвонив мобільний: Робін.

— Привіт,— відповів Страйк, відвернувшись від Шарлотти до вікна.— Як справи?

— Здоров, дзвоню сказати, що сьо’дні не вийде,— відповіла Робін зі значно помітнішим йоркширським акцентом, ніж зазвичай.— Іду з подругою на вечірку.

— Я так розумію, Флік тебе чує? — спитав Страйк.

— Так подзвони своїй жінці, коли тобі самотньо,— відповіла Робін.

— Так і зроблю,— розвеселився Страйк попри те, що з того боку столика на нього холодно дивилася Шарлотта.— Треба на тебе покричати? Щоб вийшло природніше?

— Нє, в сраку йди,— відповіла Робін і повісила слухавку.

— Хто то був? — спитала Шарлотта, мружачи очі.

— Мушу йти,— сказав Страйк, ховаючи мобільний у кишеню і тягнучись по ціпок, який упав, поки вони з Шарлоттою сварилися. Зрозумівши, що він робить, Шарлотта нахилилася і подала йому ціпок сама.

— А де тростина, що я тобі подарувала? — спитала вона.— Ротангова?

— Ти ж її лишила собі.

— А цю тобі хто купив? Робін?

Шарлотта сипала параноїдальними, часто дикими обвинуваченнями, але час до часу її здогади були на диво точні.

— Власне, купила,— відповів Страйк і миттю про це пошкодував. Він вступив у Шарлоттину гру, й одразу з’явилася третя Шарлотта — не вразлива, не холодна, а відчайдушно чесна.

— Я витримую цю вагітність тільки завдяки думці, що коли вони народяться, я зможу піти.

— Ти плануєш покинути своїх дітей, щойно вони вийдуть з твого черева?