Убивчий білий

Робін подумки репетирувала, що саме скаже Страйкові, коли той завітає до її нової оселі: спокійні, буденні слова, щоб звучало, ніби вона ні про що не шкодує, ніби сталося щось, чого він не розуміє, і воно перетягнуло ваги на користь Метью. Також Робін хотіла розпитати Страйка про ту дивну історію з Біллі й задушеною дитиною. Однак Сара саме просторікувала про аукціонний будинок «Кристіз», де працює, і всі слухали її.

— Так, у нас третього числа виставлять на аукціон «Греблю»,— розповідала вона.— То Констебл,— люб’язно додала Сара для тих, хто не знався на мистецтві так само добре, як вона.— Гадаємо, піде за двадцять чи більше.

— Тисяч? — поцікавився Енді.

— Мільйонів,— з поблажливим пирханням відповіла Сара.

За спиною в Робін засміявся Метью, і вона автоматично відступила, щоб пропустити його в коло. Вираз його обличчя був захоплений — Робін помічала, що так завжди бувало, коли йшлося про великі суми грошей. Їй спало на думку, що саме про це Сара і Метью говорять, коли виходять на обід: про гроші.

— «Джимкрак» минулого року пішов більш ніж за двадцять два. Стаббс, третій з найдорожчих Старих майстрів, чиї картини колись продавалися.

Краєм ока Робін побачила, як Лорелея просовує руку з червоними нігтями в долоню Страйка, позначену шрамом від того самого ножа, що навічно лишив слід на руці Робін.

— Але це все так нудно, нудно, нудно! — нещиро поскаржилася Сара.— Досить уже про роботу! Хтось добув квитки на Олімпійські ігри? Том — мій наречений — аж казиться. Нам дістався пінг-понг,— вона скорчила смішну гримаску.— А вам лотерея що видала?

Робін помітила, як перемигнулися Страйк і Лорелея, і зрозуміла: вони виражають одне одному співчуття, що треба витримувати нудні розмови про олімпійські квитки. Раптом пожалкувавши, що вони взагалі прийшли, Робін пішла геть від товариства.

За годину Страйк сидів у вітальні й обговорював з кимсь із колег Метью шанси збірної Англії на європейській першості, а Лорелея танцювала. Робін, з якою він і словом не перемовився, відколи зустрілися у дворі, пройшла кімнатою з тарілкою їжі, поговорила з якоюсь рудою жінкою, тоді пішла пропонувати частування далі. Зачіска Робін нагадала Страйкові про її весілля.

Згадавши підозри, що збудив у ньому той нещодавній похід до клініки, Страйк придивився до її фігури в тісній сірій сукні. На вагітну Робін схожа не була, і той факт, що вона п’є, теж заперечував гаку можливість — але, може, вони тільки почали процес ЕКО.

Просто перед Страйком за постатями танцюристів стояла сержант Ванесса Еквенсі, яку Страйк не чекав зустріти на цій вечірці. Зараз вона прихилилася спиною до стіни й розмовляла з високим блондином, який, судячи з надмірної уважності, забув, що має на руці обручку. Ванесса кинула на Страйка кислий погляд, натякаючи, що й не від того, щоб хтось перервав той тет-а-тет. Розмова про футбол не була така цікава, щоб не облишити її, тож за першої зручної паузи Страйк обійшов танці й наблизився до Ванесси.

— Доброго вечора.

— Привіт,— озвалася вона, приймаючи поцілунок у щоку так само елегантно, як робила все.— Корморане, це Оуен... даруй, не розчула прізвища?..

Дуже скоро Оуен облишив надію отримати від Ванесси те, що хотів,— чи то задоволення від подальшого флірту з вродливою жінкою, чи то її номер телефону.

— Я й не знав, що ви з Робін так подружилися,— сказав Страйк, коли Оуен пішов.

— Так, ми спілкуємося,— відповіла Ванесса.— Я їй написала, коли ти її вигнав.

— О,— озвався Страйк, відпиваючи пива.— Зрозуміло.

— Вона подзвонила подякувати, і зрештою ми пішли випити.

Робін не казала про це Страйкові, та з іншого боку (Страйк чудово це розумів), він сам заохочував тільки розмови про роботу, відколи вона повернулася з весільної подорожі.

— Симпатичний будинок,— відзначив Страйк, стараючись не порівнювати зі смаком оздоблену кімнату зі своєю кухнею-вітальнею на горищі над офісом. Він подумав, що Метью добре заробляє, якщо може таке собі дозволити. Підвищеної зарплатні Робін на це точно не вистачило б.

— Так, гарний,— погодилася Ванесса.— Вони орендують.

Страйк декілька секунд дивився, як танцює Лорелея, водночас обмірковуючи цей цікавий факт. Загадковий тон Ванесси натякав на те, що і вона не вважає цей вибір зумовленим винятково ситуацією на ринку нерухомості.

— В усьому винні тропічні бактерії,— сказала Ванесса.

— Прошу? — нічого не зрозумів Страйк.

Вона кинула на нього гострим оком, тоді похитала головою і засміялася.

— Та нічого. Забудь.

— Так, нам дуже пощастило,— почув Страйк, бо музика примовкла. Метью розмовляв з рудою жінкою.— Отримали квитки на бокс.

«От щоб ти і не отримав»,— роздратовано подумав Страйк, шукаючи в кишенях цигарки.

— Сподобалося? — спитала Лорелея, коли о першій ночі сідали в таксі.

— Та не дуже,— відповів, дивлячись на вогні зустрічних машин, Страйк.