Убивчий білий

— Це має бути містер Страйк,— твердо відповів абонент.— Чітко донесіть це до нього. Це має бути містер Страйк особисто. Моє прізвище Чизл.

— Як саме це пишеться? — спитала Робін, не впевнена, чи добре розчула.

— Ч-И-З-В-Е-Л-Л. Джаспер Чизвелл. Попросіть його передзвонити за моїм номером.

Робін записала цифри, які продиктував їй Чизл-Чизвелл, і побажала йому доброго ранку. Щойно вона поклала слухавку, Страйк сів на диван зі штучної шкіри, що стояв у приймальні для клієнтів.

Диван мав неприємну звичку видавати звуки, ніби хтось перднув, щойно людина совалася.

— Пан на ім’я Джаспер Чизл — але пишеться «Чизвелл» — бажає, щоб ти взяв від нього завдання. Каже, що згодишся тільки ти особисто і більш ніхто,— Робін стривожено нахмурила лоба.— Ім’я якесь знайоме, так?

— Так,— кивнув Страйк.— Це міністр культури.

— О Боже,— на Робін зійшло осяяння.— Ну звісно ж! Такий товстун з дивною зачіскою!

— Так, це він.

На Робін звалилися непевні спогади й асоціації. Пригадувалася якась стара історія, ганебна відставка, тоді реабілітація і — зовсім нещодавно — свіжий скандал, і ще якась незугарна новина в пресі...

— Це його сина посадили за ненавмисне вбивство оце нещодавно? — спитала вона.— То Чизвелл, так? Його син обдовбаний сів за кермо і на смерть збив матір маленької дитини?

Страйк знову зосередив увагу на ній, ніби виринувши з якихось дуже далеких думок. Вираз обличчя мав дивний.

— Так, щось таке було,— погодився він.

— Що сталося?

— Власне, кілька речей,— відповів Страйк і потер неголене підборіддя.— По-перше: я в п’ятницю вистежив брата Біллі.

— Як?

— Довга історія,— сказав Страйк,— але виявилося, що той Джиммі — учасник групи, яка протестує проти проведення Олімпійських ігор. Називають себе Рух «ОПІР». Хай там як, він був з дівчиною, і перше, що вона сказала, коли я назвався приватним детективом, було таке: «Його Чизл підіслав!»

Страйк замислився і відпив трохи свого ідеального чаю.

— Але Чизвелл навряд чи хоче, щоб я наглянув за «ОПОРОМ»,— провадив він.— Там уже є поліціянт у штатському.

Робін дуже кортіло знати, які ще думки непокоять Страйка у зв’язку з дзвінком Чизвелла, але вона не підганяла його, а сиділа мовчки, даючи йому змогу обміркувати нові події. Саме такої тактовності Страйкові бракувало, поки Робін не було в офісі.

— Й ось ще,— мовив він урешті-решт, ніби паузи і не було.— Син, який сів у в’язницю за ненавмисне вбивство, у Чизвелла не єдиний — чи був не єдиний. Його старшого звали Фредді. Загинув у Іраку. Так, майор Фредді Чизвелл, Королівський гусарський полк. Загинув під час нападу на колону в Басрі. Я розслідував його смерть при виконанні, коли ще був спецрозом.

— Тобто ти знаєш Чизвелла?

— Ні, ніколи не зустрічався. Як правило, з родичами не спілкуєшся... Я також знаю доньку Чизвелла, проте ледь-ледь. Кілька разів бачилися. Вона була давньою шкільною подругою Шарлотти.

Робін стало трохи неприємно від згадки про Шарлотту. Вона страшенно цікавилася — хоч і приховувала це — Шарлоттою, жінкою, з якою Страйк то разом, то порізно пробув шістнадцять років, з якою планував побратися, аж тут стосунки було розірвано — за вкрай негарних обставин і, вочевидь, назавжди.

— Шкода, що ми не змогли дізнатися номер Біллі,— сказав Страйк, знову потираючи підборіддя великою волохатою рукою.

— Я обов’язково його дізнаюся, якщо Біллі зателефонує знову,— запевнила Робін.— Ти передзвониш Чизвеллу? Він казав, що має зустріч.

— Мені цікаво знати, що йому треба, але питання в тому, чи влізе в наш графік ще один клієнт,— відповів Страйк.— Так, гляньмо...

Він заклав руки за голову і насупився, дивлячись у стелю, на якій сонячне світло виявило безліч дрібних тріщинок. «Та пішло воно... кінець кінцем, скоро цей офіс стане проблемою забудовника».

— Енді й Барклей у мене стежать за тим малим Вебстером. Барклей, до речі, добре справляється. Вже надіслав три повні дні стеження, фото, все як треба. Далі є старий добрий Док Жуан. Від нього поки що нічого цікавого...

— Шкода,— бовкнула Робін, тоді спам’яталася: — Ні, я не те маю на увазі, це ж добре,— вона потерла очі.— Ну й робота,— зітхнула вона,— всі моральні орієнтири збиває. Хто сьогодні нагляне за Доком?

— Хотів попросити тебе,— відповів Страйк,— але вчора вдень дзвонив клієнт. Він забув, що Жуан на симпозіумі в Парижі.

Досі насуплено вдивляючись у стелю, Страйк сказав:

— Завтра ще починається та технарська конференція. Що тобі краще — Гарлі-стріт чи конференц-центр в Еппінг-Форесті? Можемо помінятися, якщо хочеш. Бажаєш завтра наглянути за Жуаном чи хочеш до товариства сотні смердючих технарів у футболках із супергероями?

— Технарі не всі смердять,— дорікнула йому Робін.— Он твій друг Спанер не смердить.

— Не варто судити Спанера за кількістю дезодоранту, яким він користується, коли йде сюди,— відповів на це Страйк.

Спанер, який модернізував їм комп’ютер і телефон, коли стався стрімкий злет їхнього бізнесу, був молодшим братом Страйкового друга Ніка. Йому подобалася Робін; і вона, і Страйк це пречудово знали.

Страйк ще так і сяк покрутив варіанти, знову потираючи підборіддя.