Українські жінки у горнилі модернізації

Та чи не більше важив для щойно звільнених з ГУЛАГу молодих людей спільний досвід ув’язнення: приналежність до так званого «колимського земляцтва» — особливої контркультури політв’язнів, яка сформувалася у ГУЛАГу, давала молодим людям основу для кращого порозуміння у новостворених сім’ях, замінюючи романтичні почуття, на тлі загального неприйняття колишніх зеків радянським суспільством. Труднощі реінтеграції в нормальне життя, з якими так чи інакше зіткнулися усі колишні політв’язні, легше було долати спільно, маючи поруч людину, яка пережила подібне і з якою можна було поділити спільне минуле та спільну ідентичність.

Материнство за ґратами: благословення чи прокляття?

Заходи керівництва ГУЛАГу 1947 р. з посилення ізоляції чоловіків та жінок, які мали б запобігти статевим контактам серед в’язнів і знизити чисельність вагітних і породіль у місцях позбавлення волі, не вирішили проблеми. Чимала кількість жінок потрапляла до таборів уже вагітними чи з немовлятами. Кількість вагітних жінок серед ув’язнених, особливо у повоєнні роки, відчутно зросла: на 1 січня 1949 р. частка матерів та вагітних становила 6,3 % від загальної кількості невільниць; жінки з немовлятами та вагітні розташовувалися у 234 спеціально обладнаних приміщеннях (дитячих будинках) та рідше в окремих секціях бараків.

Умови утримання вагітних жінок, породіль та дітей віком до 1,5–2 років регламентувалися у розділі 4 «Інструкції по санітарній службі в’язниць НКВС СРСР», викладеної в наказі наркома внутрішніх справ СРСР від 23 жовтня 1940 року. Згідно з цим документом, було встановлено нарізне утримання матерів і дітей, але при цьому мали бути створені належні побутові і санітарні умови, забезпечені належне харчування, медичний нагляд, які сприяли б здоров’ю та повноцінному розвитку малят. Інструкція передбачала не лише надання відповідного одягу, ліжечок, постільної білизни, просторих і теплих приміщень, здійснення регулярних гігієнічних процедур і годування відповідною до віку їжею, а й іграшки та регулярні прогулянки. Понадте, цим документом ув’язненим матерям, окрім можливості кількаразового годування грудьми, надавалася можливість регулярного спілкування з дітьми. На практиці, однак, цих вимог практично ніде не дотримувалися: жіночі спогади про досвід материнства у неволі висвітлюють негуманне ставлення радянського режиму не лише до ув’язнених жінок, а й до немовлят, які, з формальної точки зору, вважалися вільними радянськими громадянами.

Трагічною була доля жінок, яких заарештували вагітними чи з немовлям на руках. На час слідства у радянських в’язницях таких жінок утримували в загальних камерах разом з дітьми, а їхній в’язничний пайок мало чим відрізнявся від пайка решти в’язнів. Ані спеціального харчування, ані речей, необхідних для догляду за немовлятами, матерям у в’язницях не надавали. У спогадах жінок-політв’язнів — пронизливі, сповнені безсилого розпачу описи нелюдських умов утримання і перевезення, через що життя і здоров’я малюків виявлялися під загрозою. Згадуючи про етап, жінки чи не дослівно описують ті самі обставини: їх тривалий час (від кількох днів до кількох тижнів) везли разом із немовлятами у товарних вагонах без жодних санітарних умов, вони потерпали від спраги та голоду, холоду взимку та спеки і задухи влітку, годували дітей грудьми чи примітивними харчами (розмоченим у воді хлібом або сухарем), висушували мокрі пелюшки теплом власного тіла.

Материнство у таборах мало для жінок украй неоднозначні наслідки і відповідно викликало суперечливе ставлення. Серед основних причин, через які жінки (навмисно чи мимоволі) вагітніли і народжували за колючим дротом, були такі: можливість послаблення табірного режиму (полегшені роботи, покращене харчування, кращі умови проживання тощо); потреба створення повноцінної сім’ї з батьком дитини після звільнення; потреба в реалізації материнства як жіночої ролі, можливість подолати самотність; вимушена проституція (за їжу) за відсутності засобів контрацепції; сексуальне насильство (зґвалтування). Кожна з цих причин — більшою чи меншою мірою — відобразилася й у табірному досвіді українок. Материнство у неволі залишалося майже виключно жіночою проблемою, чоловіки зазвичай ігнорували факт свого батьківства і лише в рідкісних випадках турбувалися про жінок та нащадків.