Що дужий та вельможнийГне просту в три погибелі людину, Хоча б та й негнучкую мала спину, — Про се зна, мабуть, кожний.Рибки про сеє не чували,А то б вони, либонь, потанцювали, Як став рибалка ХвесьВ сопілочку гарненько грати. Він думав — став увесь Збіжиться слухати його музику, Що підуть танці, регіт, сміх, Що він Рибок потішить всіхТа їхнього наслухається крику.Але ж даремно Хвесь там надимався, Втомлявсь, одпочивав і знову грати брався, — На те Рибки уваги не звертали, —Та що вже Риба — навіть РакиЙ нікчемні Слимаки усякіНа дні байдуже спочивали, —Хоч би тобі одне послухать припливло! Рибалку нашого аж серце узяло.«Стій! — думає. — Тепер я знаю діло, Навчу я їм чортячу їхню матір!»Та, кинувши сопілку, взявсь за ятір. І все мов щось перемінило, —Бо скоро Риба на землі там опинилась — Неначе показилась:Давай плигати, сіпатись, стрибати.Рибалка ж їм почав казати:— Чому ж тоді, як грав, дурні, Не танцював ніхто мені?Тепер не граю вже — і осьАж труситесь до танців ви чогось! — Не знати, що Рибки сказали; їмБуло не до казання всім,А нам те легко зміркувати,Що Риба без води, то мусить вже скакати.
НЕНАЖЕРЛИВІСТЬ СОБАЧА
Укравши хліба десь окраєць, Майнув Бровко, неначе заєць, А бігти мав через потікНа другий бік.Та норов же собачий! Іде Бровко і бачеВ воді таке ж, як він і сам, мурло, Що теж мов бігло через кладкуІ хліба шмат несло.Як можна не зчинити звадку? І на чужий шматокВже роззявля Бровко роток.Роззявив — хліб із рота плюсь у воду. Вода його відразу підхопилаТа й геть з очей йому ізмила.Ото не наміряйсь робити другим шкоду. Про те, що маєш, дбай,А на чуже не зазіхай.
Яків ЖАРКО (1861 — 1933)
БАБА ТА КУРКА
У баби курочка однаНесла по крашанці щодня.«Як буду більше годувати, — Так стала баба міркувати, —То курочка мояДві крашанки у день нестиме, — певна я». І баба курочку удвоє годувала.Зробилась курочка такаГладка,Що і нестися перестала.Не женися за великим, Бо й мале втеряєш.