Читаем Українська байка полностью

Українська байка

Борис Дмитриевич Гринченко , Иван Григорьевич Верхратский , Левко Иванович Боровиковский , Маркиан Семёнович Шашкевич , Пётр Петрович Гулак-Артемовский

Не знаю, де й коли, а раз Піймався Віл у шкоді: Лисиця бачила, як ївВін хрін на огороді. Вола до суду потягли, Питають: «Їв?» — «Із родуЙ не бачив я, який той хрінБуває і на вроду».«Ну, звісне діло: бреше Віл! — Так судді розсудили. —Лисиця ж бачила сама!..» І люто осудили.От через рік угледів Віл В своїм дворі Лисицю, Як та тікала і неслаВ зубах дворову птицю. Попала і Лисиця в суд. Питають: «Їла?» — «Що ви! Невже не знаєте Вола,Ви, чеснії панове?Наклеп на мене зводе він, Йому не потурайте;За вразу ж, я благаю вас, Злодюгу покарайте».Й заплакала. От діло цеВраз судді розібралиІ за наклеп на біднуюЗлодюгу покарали.________ А от хто судді ті були,Я не сказав вам товком:Про це не знаю й сам гаразд, — Старшого ж звали Вовком.

ГОЛУБКА І ГОРЛИЧКА

Голубка Горличку спитала:«Чого смутна ти, сестро, стала? Чом не воркуєш, як колись, Тихенько, любо? Подивись — Очиці як позападали,А крильця як пообвисали, І з тільця спала, а чого?Ти глянь на Горличка свого, Який він гарний та моторний, Який жартливий та проворний(Щодня до мене залітаІ про здоров’ячко пита), А ти...Скажи, сестричко мила, Чого бо так ти помарніла?»«Сказать? Тобі? Питаєш ти?! Лети від мене! Ой, лети!!»

ПАН ТА СОБАКА

Ненароком Кінь підслухав, Як казав Собака,Що як Пан його годує, То так він і гавка;Зараз же пішов до ПанаІ почав прохати,Щоб звелів він харч СобаціКращую давати.«Тоді, — мовив Кінь, — він будеГавкать скільки мочі!А тепер, — харчі погані, — Гавкать він не хоче». Усміхнувся Пан та й каже:«А я так міркую:Як який Собака гавка, Так його й годую».«Краще, пане, не всміхайся, А годуй рябого,Щоб не довелося гавкатьСамому за нього!»

Сидір ВОРОБКЕВИЧ (1863 — 1903)

МОВЧИ, ЯЗИЧКУ, БУДЕШ ЇСТИ КАШКУ

В стайні два Воли стояли І з собою розмовляли. Один каже:— Рідний брате, Побратиме мій рогатий, Цього року ми зазнаєм, Що то голод, повмираєм, Їсти гей дадуть нам мало, Щоб до плуга паші стало.— Не журися, милий брате, Побратиме мій рогатий,Не загинем, не зазнаєм. Голоду, — соломи маєм Доброї, бо молотили Дуже мляво і лишилиЗерна много, то нас збавитьТа від смерті лукавої. — Пан господар чув розмову І сказав, щоби нановоТу солому молотилиІ зеренця не лишили. Так ся стало. А рогатим, Круторогим, сивим браттям Солому пусту кидають; Сумно, бідні, ремигаютьІ говорять: — Загибати Прийдесь нам — бо не видати Зерна, було нам мовчати, Луччой долі не желати.