Читаем Українська байка полностью

Українська байка

Борис Дмитриевич Гринченко , Иван Григорьевич Верхратский , Левко Иванович Боровиковский , Маркиан Семёнович Шашкевич , Пётр Петрович Гулак-Артемовский

Скінчивши всю свою роботу, Пішов дячок раз у суботу Дивитись, як Дніпро розливсь. Аж гульк: на зламаній вербі сіренький Заєць примостивсьІ з переляку весь трусивсь, Бо навкруги ревіли хвилі, Неслись здорові криги білі, Б’ючись об берега камні.Дяк стрепенувсь, засяли очі, — До дичини він був охочий, —Та й думає: «На завтра Зайчик цей буде із сальцем мені... Люблю з сальцем я, та ще й з перцем».Та, швидше сівши на човна, Гребе щосил весельцем...І хвиля навіснаНесе до Зайчика дяка. Але пригода ось яка Дякові стала:До верби вже човен хвиля прибивала, Дяк за вербу вхопивсь рукою,За Зайцем другу простягнув, Та лівою якось ногоюВід себе човен й відіпхнув...А Заєць в човен — плиг з вербиТа й сів у човнику собі; Поводить вухами, з дяка сміється, До берега у човнику несеться...— Бувай здоров, мій любий дяче, — Сіренький з берега гукнув, —Посидь ще ти там, небораче,Я вже відсидів!.. — Та й майнув...А дякЗостався на вербі, та як? — Наполовину у водіСидить, горює у біді...Жадливими не будьте, люде, То і пригоди вам не буде.

Віталій БОРОВИК (1861 — ?)

ОСЕЛ І ВОЛЯ

На битому шляху біля воріт будинку Стояв в’ючак Осел. Хазяїн був у шинку. Стоїть сердега мій та стогне під вагою, Помахує хвостом, постукує ногоюТа позира на дрюк, що край стіни стояв, Якого всі сучки він добре вже зазнав.Аж ось відкіль і як пруть школярі тудою. Побачили Осла, підбігли всі юрбоюТа й ну всі міркувать, що б тут йому сплатати. Поклали всі гуртом Ослові волю дати. Розв’ючили Осла, клунки поклали долі, Дрючок шпурнули геть та й кажуть:«Ну, доволі,Сердешний ухаче, тобі терпіти муку: Зазнай же волі й ти: ходім гулять на луку».«На луку з вами... Я?.. Без клунків?Як се так?» —Здивований зовсім, пита дітей Ішак.«Дались тобі клунки. Не будеш більш ніколиЇх на собі тягать.Та ну ж бо, гайда в поле!«А дрюк мій, де мій дрюк?Без дрюка як піду?»«Ото дурний Осел! Не гайсь, а то бідуНакличеш ще собі, як прийде твій господар:Не треба вже дрючка, бось вільний ти, як цар!»«А де ж господар мій, де ж мій хазяїн дівся? — Ще раз пита Осел, а з ляку вже трусився.— Без нього як іти? Ні, любі діти, ні! Поставте дрюка знов в куточку при стініІ всі клунки мерщій на мене знов пакуйтеТа й гетьте всі відсіль!Зі мною не жартуйте, А то як зареву, як хвицати візьму,Та й викличу як стій хазяїна Кузьму...Ой пане мій! Ой ґвалт! Мерщій рятуйте!»