Читаем Українська байка полностью

Українська байка

Борис Дмитриевич Гринченко , Иван Григорьевич Верхратский , Левко Иванович Боровиковский , Маркиан Семёнович Шашкевич , Пётр Петрович Гулак-Артемовский

Як вигнано із Греції богів,То на людей їх землі всі побрали, Комусь тоді й Парнас подарували,Так господар новий став пасти там Ослів.Осли ж ті десь чували, Що Музи тут давніше пробували,І кажуть: — Вже ж не дурно насУзято на Парнас;Це, мабуть, Музи вже понабридали,І всім кортить, щоб ми співали.— Гаразд! — рече один. — Це штука не тяжка!Наука тут така: Нітрохи не лякайсяТа вигукнуть змагайся! Ану, панове, підсобіть!Я заведу, а ви за мною втніть!І голосніш од дев’ятьох сестер музикуМи зчиним на ввесь світ великуХай знають і Ослів!А щоб нас хто не збив, Буває, з пантелику,То буде так нехай у нас: Хто по-ослячому не вміє, То той іти до нас не сміє,Того не приймем на Парнас! — Вхвалили всі Осли ОсловуРозумну мовуТа як утнули — світе мій! —Вони й ревли, вони й кавчали, — Аж вуха люди затикали;Хто тільки чув — тікав мерщій!.. І довго ж так вони співали?Та ні! Не стерпівши співців, Хазяїн їх загнав з Парнаса в хлів.Є й в нас такі... Їм треба пам’ятати, Що можуть їх у хлів загнати.

ЦИГАН ТА ХЛІБОРОБ

Якимсь-то робомЗбалакавсь циган з хліборобомПро те, кому з їх жити як.То циган: — Батечку! Се ж знає всяк: Мені роботи-діла —Аж голова вся біла!..У міха треба дуть, кувать, Та ухналі робити,Та на базар нести, та хліба купувать, Та годувати діти,А там ізнов тягни тії ж — За ділом діло поспішає!..А що тобі? Ори, мели та їж!Ні в чому клопоту немає!Давно вже нас помовка вчить: Чужая вавка не болить.

ВЕДМІДЬ, ЛИСИЦЯ ТА ВІЛ

Віл із Лисицею приятелі були: Заприсяглися жити в згодіІ в щасті, і в лихій пригоді. От раз вони на здобитки пішли,Бо вдвох собі ходили,Хоч не одно обоє їли.Зайшли в гущавину, коли це з-за кущівВедмідь одразу заревів. Здригнулися обоє з переляку, Вельможного уздрівши розбишаку:Видима смерть страшна! Лисиця, бачивши, що край приходе,Ярміс ураз находе:Біля Ведмедя вже вонаТа й каже стиха: — Я, вельможний пане, Щось маю вам сказати непогане:В провалля завести цього ВолаМогла б, аби ви забажали;Щоб милість ваша там піймать його могла, — Аби мене ви не займали...— Гаразд! — Ведмідь ревнув. — Жени! — Лисиця до Вола: — Тікай! — гукає.Тікає Віл... Біжать вони... От до провалля добігає Лисиця й набік геть стрибає. Віл у провалля — гуп! УпавІ ноги поламав.Віл не втече, — Ведмідь до помічниці: Вхопив і задавив...І так обох із’їв. Невірні люди, кайтесь на Лисиці!