Читаем Українська байка полностью

Українська байка

Борис Дмитриевич Гринченко , Иван Григорьевич Верхратский , Левко Иванович Боровиковский , Маркиан Семёнович Шашкевич , Пётр Петрович Гулак-Артемовский

— Куд-куд-кудак! Куд-куд-кудак! Яєчко я знесла гарненьке:Нехай іде та дивиться усяк, Яке воно у мене чепурненьке.Куд-куд-кудак! Сюди ідіть! — Так Глиняста з хліва кричить.Рід курячий на те репетуванняІз бур’янів, Із смітниківЗбирається, щоб Курчине придбанняПобачити, сокоче й сокотить.Аж зирк — тут Ластівка сидить, На сонечку, моторна, чепуриться,На диво ж те й не думає дивиться.— А ти сидиш? Оце!..Чом не летиш дивитись на яйце?Ти глянь — яке! — Та годі сокотіти! — Говорить Ластівка. — Чого ще там глядіти?Хіба вже я не бачила яєць? Сама несла й виводила я діти,І вам скажу я навпростець: Ви галас любите чинитиІз кожного яйця свогоІ дивом робите його,Мов річ зробили превелику, Яєць же на світі без ліку,Бо яйця кожен птах собі несе, І найдурніший зробить се.Омельку, братику! От як тебе почую, Як кажеш про свої великії діла, —Так і згадаю Курку навісную, Що і вона своє яйце знесла...

ВІВЦЯ СТРИЖЕНА ТА КУДЛАЙ

Овечку бідную зв’язавши, Обстриг її чабан-стрижійІ, вовну всю у неї взявши, Погнав у степ її мерщій, Щоб там вона пила та їла Та знову вовну ту зростила, Що аж на той рік по весні Він має стригти в теплі дні. А щоб отара самопаскиНе розійшлась, то він із ласки Настановив їй сторожів — Рябків, Хапків та Кудлаїв. Простягся степ, де око гляне; Трава від спеки сохне, в’яне, Уже давно дощу всі ждуть,А все його нема, не чуть. Отара стрижена блукає,То тут, то там Кудлай куняє, Чабан, поївши, спочива... Тим часом хмара насуваІ облягла уже півнеба;Блиснуло враз — і вдарив грім... І грюком розкотивсь тяжким. Зірвавсь чабан: вдягатись треба, Бо дощ як цівкою біжить;Та не пособить тут і свита: Зробилась осінь серед літа! Овечка стрижена тремтить: На тілі голому нічого, —Аж плаче з холоду цупкого.— Чого ревеш? Бач, я ж мовчу,Не вию я й не скавучу, — Гарчить Кудлай. — Отак мовчати Повинна й ти, а не квічати, Немов те порося дурне!— Якби ж не стрижено мене, Щоб шкурою я не світила, — На те Вівця, — я б не тремтіла. Нестриженим, то добре вам: Байдуже холод Кудлаям!Говоре вбогому багатий:— Чого про вбожество кричати? Все добре на світі цьому. —А вбогий: — Добре, та кому?