Unknown

Моленда. Сам знаю, що наш буде, вуйку. Тільки кажу, пепееси...

Зозуля. Ти пепеесами вух не паскудь. Хочеш, про все говори,— про гидоту їхню всю: про шпиків, май­стрів, поліцаїв, тільки про них не нагадуй, про ганьбу нашу кляту. Мені п’ятдесят і чув уже не одне, а трясця бере, як вчую одне слово кляте — пе-пе-еси!

Входить М а к с, одягнений святково, за плечима ручна гар­моніка.

Макс. А! З найнижчою! З найнижчою, Зозулько! (Сідає.) Прокляті пепеесп!

О л ь к о. Щось нове, товаришу?

Макс. Ні, зовсім старе, товаришу... як вас?

О л ь к о. Олько.

Макс. Товаришу Олько, ніяк їм з голови вийти не можу. От сьогодні. Текля, знайома стара моя, заміж ви­ходити збирається, на весілля запросила. А пепееси уже й нахваляються: і ми там, кажуть, будемо, вже тепер кісточки грунтовно йому обхрупаємо. Сам я не зби­рався зразу йти, та коли почув таке — піду, подумав, пепеесики, а ви вже, будь ласка, коли охота, кісточки мої рахуйте.

Олько. Не підете, мабуть, на весілля Теклі, това­ришу іМаксе.

М а к с. Не піду?! Хто не дозволить?

Олько. Ніхто. Хіба що дозволять пепееси.

Макс(кидає гармоніку). До всіх чортів!!!

Олько. Авжеж, якщо й сьогодні на весілля — то так, до всіх чортів!

Пауза.

Макс(похмуро). Ти хто?

Олько. Токар. А ти?

Макс. Я? Слюсар.

О л ьк о. Досі не доводилось з тобою працювати ні в тюрмі посидіти за справу...

Пауза.

Макс. До всіх чортів! Хочеш? Будемо разом пра­цювати. (Стискає Олькові руку.)

Олько. Товаришу Максе, будемо разом працювати.

Макс. Так. Завтра, товаришу, проголошуємо страйк.

М о л е н д а. Те саме робитимуть, здається, і пепееси.

Зозуля. Хай тоді поліція краще.

Олько. Спокій, товариші. Хай собі трухляві пепе­еси теж страйк проголошують. Дурниця це, товариші. Важне для нас те, щоб не заломили його. Це, товариші, найважніше.

Зозуля. П’ять страйків було досі, й усі п’ять за­ломили!

Макс. I баста!

О л ь к о. Те саме все товариство сказати мусить, Максе.

Макс.Якщо не скажете завтра...

О л ь к о. Ваша... наша вина буде в цьому.

Зозуля. Не так.

М о л е н д а. Молодь, крім палкарів, уся буде.

О л ь к о. Як це?

М о л е и д а. За нами вся буде.

О л ь к о (до Зозулі).А ви, товаришу, що?

Зозуля.Машиністи не всі будуть. Майстри їм на вухо передають, мовляв, «інтелігентам» ні сотика не вріжуть. Є дурні — вірять.

О л ь к о. А інші?

Зозуля. Інші не плачуть. Навіть жінки — і ті не плачуть уже. Питав, чому,— не побачать, кажуть, більше сліз наших дурних, не діждуться. Не такі часи йдуть.