Unknown

Трактир «Під золотим орлом» фрау Брігітти Мільх. Ліворуч подвійні скляні двері. З лівого ж боку — забите дошками вік­но. Вглибині — східці до квартири фрау Мільх. Праворуч му­зична скринька у вигляді органа. Посередині кілька круглих столів, за ними стойка з порожніми склянками та касою- автоматом. Стільці в народному баварському стилі. На стіні кілька бляшаних реклам баварських пивоварних заводів і де­рев’яний годинник з зозулею. Трактир оддає пусткою, дарма що в ньому є люди. З стільців і столів повідпадав місцями лак. Дволамповий канделябр, що пам’ятає часи газового освіт­лення, похитується кожного разу, коли відчиняють двері на вулицю. Біля дверей телефон. За столом сидять молоді люди невизначеної професії. Деякі з них у пофарбованій на темно-синій колір американській військовій формі без зна­ків відрізнений. Грають у карти і доміпо. Раз у раз лунають вигуки «пас», «сімка», «п’ять», «вісім», «три», «дубль», «за­крито», «плати». За одним із столів — Ц у и о в и ч, невеличкого росту лисавий блондин, колись огрядний, тепер трохи подав­ся, щоки його по-дитячому рум’яні. Він читає німецьку газету. На столі два кухлі з недопитим темним пивом. З-під стола визирає середніх розмірів чемодан. Перед стойкою стоїть Б є л і н, дебела людина 46 років, у добре зшитому зеленому мисливському пальті і такого самого кольору тірольському капелюшку, що кокетливо сидить на його голові. Бєлін роз­мовляє з фрау Мільх, худою, невеличкого росту жінкою. У фрау Мільх висока старомодна зачіска; на пій синій з бі­лими цятками фартух поверх чорного пальта. На руках у неї рукавички без пальців.

Бєлін(читає з блокнота). Десятого грудня я вам приніс дев’ять пляшок куентро і одну черрі-бренді. Так?

Фрау Мільх. Так, пане Арка дію.

Бєлін. Дванадцятого грудня ви одержали п’ять пля­шок віскі, шість літрів польської горілки і дві чер­рі-бренді. Так?

Фрау Мільх(пише, не спускаючи очей з Бєліна). Так, Аркадію.

Б є л і н. Як?

Фрау Мільх(схаменувшись). Так, пане Арка- дію...

Бєлін(роздратований). Був час одвикнути! Війна давно скінчилася. За мною було двадцять вісім пив, так?

Фрау Мільх(після короткого вагашія). Так, па­не Аркадію.

Б е л і н. Усе?

Фрау Мільх. Все.

Цупович(підбігає з газетою в руках до стойки). І за мною вісімнадцять!..

Бєлін(жує хвилину губами). Пишіть іще вісімна­дцять.

Цупович(запобігливо). І п’ять обідів...

Бєлін(стуливши губи, сопе). Пишіть іще п’ять обідів!

Цупович. Дякую. (Дрібними кроками повертається на своє місце.)

Бєлін. Разом з вас: тисячу шістсот дев’яносто ма­рок мінус сто тридцять шість марок вісімдесят пфенігів.

Фрау Мільх, рахуючи гроші, зітхає.

Чого це ви? Жаль з грошима розлучатись, що?

Фрау Мільх(закліпала віями). З грошима... що ви? (Витирає хусточкою очі.)

Бєлін(бере гроші). Тьху, набридло! Доведеться перемінити штаб-квартиру. (Сідає біля Цуповича, ще раз лічить гроші. Цупович стежить крадькома за рухами рук Бєліна.) Чорт! Бракує сто марок. Дала мені всього тисячу чотириста п’ятдесят три марки.

Цупович(не відриваючи очей від газети). Ні, па­не Бєлін... Перед вами тисяча п’ятсот п’ятдесят три марки...

Бєлін. Ви ніколи не перестанете зазирати мені по­між пальці? Теж мені касир! (Ще раз рахує гроші.)

Цупович(з гідністю). Касир? Ні, я просто закін­чив гім-на-зію і у-нівер-си-тет, пане Бєлін. Юридичний факультет, пане Бєлін.