Unknown

Цупович. Точніше кажучи, Макаров Андрій, на­роджений в Краснодарі (виймає з кишені блокнот) у 1917 році від батька Тараса і матері ІІелагії, моряк більшовицького Чорноморського флоту, потрапив у 1942 році в полон під Севастополем і з того часу шкутильгає на ліву ногу. (Сховав блокнот.) Майже все.

Бєлін(лиховісно ворушить щелепами). Це той, що втік з англійського корабля?

Цупович. І по дорозі до Росії потрапив у руки американців. Цілком слушно.

Б є л і н. Ну, з ним зуміє впоратись Ведмежа Лапа.

Цупович. Макаров не один, пане Бєлін. Його гру­па налічує вже чоловік двадцять або й більше. Того й чекай, знову впаде нам, як сніг на голову, більшовицька місія.

Бєлін виймає з кишені флягу і доливає до свого пива віскі.

Цупович підсовує свій кухоль.

Лише для аромату, пане Бєлін. Дякую!

Бєлін. М-так?

Цуповпч(не спускаючи очей з Бєліна). А серед них одна дівчина.

Бєлін(цідить пиво). Хто?

Цупович. Ваша добра знайома — Анна Робчук.

Бєлін з такою силою тарахнув кухлем по столу, що ниво за­бризкало Цуповича.

Бєлін. Брехня!..

Ц у п о в и ч. Ви непоправні, пане Бєлін. (Хоче вста­ти.)

Бєлін силоміць садовить його на стілець.

Бєлін. Говоріть!

Цупович. Тихше, нас почують! Пустіть руку, сло­не!..

Бєлін(нахилився до нього). Що далі?..

Ц у п о в и ч. Про решту поспитайте Сціпіона Афри­канського, цього... не першого і, мабуть, не останнього, зате винятково щасливого кавалера такої неприступної в інших випадках... донни Анни...

Бєлін(до його свідомості дуже повільно доходить сенс слів Цуповича. Нарешті зрозумів. Важко піднявся і хмарою повис над Цуповичем). Уб’ю!..

Цупович(зіщулився від страху, його очі неспо­кійно забігали навколо. Все вказує на те, що він не спо­дівався такої бурхливої реакції).

Юнак з-за сусіднього стола, не кидаючи гри, присунув сті­лець ближче до стола Бєліна і Цуповича.

Цить, цитьте, навіщений! На нас дивиться Ведмежа Лапа.

Між одними і другими скляними дверима застигла фігура у формі американського військового поліцейського. Це «ем-пі» Боб Фобер, що його переміщенці прозвали Ведмежою Ла­пою. Він нагадував би тепер олов’яного солдатика у вітрині магазину, якби не те, що в цього солдатика ріст велетня і спина ведмедя.

Фрау Мільх(тихо). Панове! Боб!

Присутні скоса позирають иа двері. Одні з них не реагують на появу сержанта, інші повільно витягають щось з кишені і ховають під церату. Виходячи згодом, вони так само спритно виймуть сховане. Бєлін старанно заслонив чемодан полою пальта. Без скрипу відчиняються двері, входить Боб. У схре­щених на спині руках — біла гумова палиця. Боб кокетливо метляє нею. На лівій руці сержанта виблискують два годин­ники. Присутні нібито не звертають на нього уваги і грають, завчасно прибравши з столів гроші. Цупович заглибився зно­ву в газету. Бєлін нервово водить олівцем по цераті. Боб зу­пиняється біля столів і стежить за грою; тоді він нагадує перевернуту літеру «у». Фрау Мільх за його сипного наливає півсклянки віскі. Як тільки вона сховала пляшку, Боб, наче осяяний мудрим провидінням, рушив до стойки, попюхав, ви­пив одним духом і поставив склянку догори дном. Ще раз обвів поглядом свою паству,

Боб (спокійно). Встати!

Всі прпсутпі встають, як по комапді. Боб обходить тепер свій «ф роп т». Bin зупипяеться біля одного парубійка і, бажаючи обшукати його, повів руками по його тулубу. Пару­бійко замахав руками і розреготався. Боб відступив на крок і зміряв переміщенця очима.

Цупович(підлесливо). В нього, очевидно, лоскот­нії, сер...