Unknown

Андрій. Від Бєліна і Петерсона ми, може, і втек­ли б, та навряд чи пощастило б нам втекти від власного сумління. На війні нам сказали: «Стояти на смерть»,— і ми стояли. Тепер війни вже нема, я став тут приблудним калікою, і першому-ліпшому «ем-пі» здається, що він має право масувати мої щелепи. Проте я і сьогодні вважаю себе червонофлотцем, та й без накдзу знаю, що й тут, са­ме тут, треба стояти на смерть.

А н н а (не спускає з нього очей). І ти не боїшся? Ні­трохи?

Андрій. Я вирішив не боятись і боятись пе буду. (Пауза) Я, Анно, за тебе боюся. (Поклав свою руку на її.)

Анна дивиться на нього, як на райдугу, потім припадає гу­бами до його руки.

Андрій(вириває руку). Тьху! Теж вигадала! Яка ганьба!

Апна затулила обличчя долонями.

Чого це ти?

Анна(не відриваючи рук від обличчя). Сама не знаю. Мені стало раптом совісно перед тобою. А втім (відслонила обличчя),— я люблю тебе. Ти не поцілував мене ще ні разу, ні разу не запросив у кіно, якийсь ти суворий, мовчазний, а я, відколи тебе знаю, тобою тіль­ки й живу...

Андрій(намагається приховати хвилювання). Ти кинь це, Анно! (Пішов вздовж стойки, шкутильгаючи більше, ніж звичайно, потім різко повернувся до Анни і зустрівся з її сяючими очима. Похилив голову.) Тільки я думаю, Анно, що з нашого щастя тут нічого не вийде. Для нього потрібне повітря наших лісів і полів, пісні наших людей (зняв кашкет), інакше це щастя зів’яне, так і не розцвівши. Там ми лишили пашу молодість і тільки там ми її знайдемо знову. Там, де Москва. Там, де на що не поглянеш, все твоє, і де петерсонам — нуль ціна. (Зітхнув.) Мерщій додому б з тобою, Анно. (По­клав руку на її голову.)

Анна(притулилась щокою до його долоні). Мені снилось, нібито ми вже десь над Дніпром, і над нашими головами вітер несе цілі хмари івового пуху. Невже ж і насправді доведеться чекати аж до весни?..

Андрій. Нашим сльозам Москва повірить, Анно, вопа — Москва — зуміє постояти за пас. До речі, Бєліп не погрожував тобі?

Анна.Ні, і це мене найбільше здивувало і стриво­жило.

Андрій. Поки я не повернуся з Мюнхена, ти не ви­ходь нікуди сама ввечері! Про всяк випадок візьми це (кладе перед нею кинджал). Побачить його у тебе в ру­ці і — не насмілиться лізти з кулаками.

Входить фрау М і л ь х, вона помітила кинджал.

Фрау М і л ь х. Фройляйн Анна...

Пауза. Аппа витягає з шухляди торбинку і швидко ховає кинджал.

Бідна дитино...

Анна(похмуро). Помиляєтесь, фрау Мільх, ви ні­чого тут не зрозуміли.

Фрау Мільх(зітхнула). Зате пана Аркадія Бєлі- на я давно вже, дуже давно розкусила, цього досить, щоб серйозно боятись за вас, фройляйн Анна. (Підхо­дить до стойки і гребеться в паперах.)