Читаем Unknown полностью

Приміщення американської військової контррозвідки. Стіни обвішані рисунками з напівголими жінками. Ліворуч, у ніші, залізне ліжко, застелене темно-зеленою військовою ковдрою. Ближче до глядача — непофарбовапий письмовий стіл з теле­фоном, над ним на стіні прибиті навхрест два невеличкі аме­риканські прапори. Поряд із столом, під стіною,— сейф, на якому стоїть великий позолочений бюст Гете з американ­ською військовою каскою на голові. В кімнаті кілька стільців, кожний в іншому стилі. За столом м’яке зелене крісло в стилі бідермайєр. Біля вікна на столику радіоприймач. Тепер стіл присунений до ліжка. Бентлі і Норма прибивають над нішею темно-синій транспарант з білими ялинками, червоними зір­ками і великим написом: «Мері крістмас» '.

Норма(із цвяхами в зубах). Вище, трішечки ви­ще, Едвіпе... Так, досить. Дай молоток! (Прибиває.) Ще тут. 47

Б е н т л і. Усе! Браво. Тепер іще невеличка ялинка, і свято готове.

Норма. Ну, як?

Б е н т л і. Почекай! Гм... у коледжі я робив такі шту­ки значно краще. Не думаєш?

Норма(зітхає). За ці три роки немало змінилось...

Б е н т л і. Ще трохи криво! (Витягає з кишені об­ценьки і зграбно вистрибує на стіл. Виймав з одного кін­ця транспаранта цвяхи.) Що саме змінилось?

Норма. Ну... Тітка Руф кинула нюхати табаку, а твій батько не говорить мені вже «Норма», тільки «міс Норма». Уявляю собі його обурення, коли він дізнався, що я заради тебе вирішила покинути Америку.

Б е н т л і. Так... тепер я триматиму, а ти... зійди зі стільця, я пересуну його сюди. Отак! Вилазь тепер.

Норма прибиває цвяхи з лівого бону.

Він перестав навіть листуватись зі мною. Видно, якість його батьківської любові не вища за якість шоколаду у його магазині.

Норма. Ой, вдарила по пальцях!

Б е н т л і. Почекай хвилину! Том! 48

Голова знову з’являється в дверях. Т о м розхитує молоток, потім кидає його просто в руки Бентлі й влову зникає.

Краще вже працювати помічником невизнаного Шерло­ка Холмса в особі цього буйвола Петерсона. (Вручав молоток Нормі, та обережно забивав цвяшок.)

Норма. Не забудь, Едвіне, що я покинула в Нью- Блекгерсті самотню матір...

Бентлі(цілув Норму в щоку). Люблю тебе, як і колись любив.

II о р м а. Тим наче не розумію, чому ти не хочеш повернутися додому.

Бейт л і. Забагато вимагаєш від мене, маленька. До­бровільно втекти від задурливої американської скуки на те, щоб трохи згодом так само добровільно кинутись в її обійми? Ні, краще вже полювати за скальпами в джунг­лях і преріях післявоєнної Європи!

Входить майор Петерсон, людина 50 років, середнього росту, а червоним, трохи одутлуватим обличчям і рудавою щіточкою під невеличким, злегка кирпатим носом. Він з тих підстаркуватих людей, що хочуть і вміють боротись проти ожиріння з допомогою гімнастики. Його рухи, енергійні і вуг­ласті, стають м’якими, котячими, коли в майорі прокидається мисливець.

А ось і головний мисливець! Сер Джеральд Петерсон — міс Норма Фансі, моя наречена, кореспондент газети «Старе енд страйпс».

Петерсон.Ага! Знаю. Як ся маєте, міс? Як вам сподобалась наша Європа?

Норма. Я ще не встигла нридивитись до неї, сер. Петерсон.Тільки не дивіться на неї крізь оку­ляри лейтенанта Бентлі, міс.

Перейти на страницу:
Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже