Unknown

Анна(стискаючи руками торбинку). А я начебто перестала вже боятись. Я знаю: світ великий, але на ньому немає водночас місця і для нас, і для бєліних.

Фрау Мільх скептично похитує головою.

Хтось із нас мусить загинути. Я свято вірю, що це бу­дуть бєліни. Навіть якщо б це мало статись ціною моєї крові! (Стиснула Андріеву руку і прожогом метнулась до східців. Зупинив її голос фрау Мільх.)

Фрау Мільх. Ви забули, фройляйн, що, крім вас та бєліних, є ще хтось третій, є ще фрау Мільх, німий свідок, якому дозволено тільки мовчати і ще раз мов­чати.

Входять Д у д а і Мальцев.

Фрау Мільх(з виразним бажанням змінити роз­мову).Фройляйн Анна! Поставте котлети на плиту, я вже все приготувала, тільки не забудьте: обережно з олією!..

Анна ще раз подивилася на Андрія і швидкими кроками ви­йшла до кухні.

Дуда(слабосилий, туберкульозний юнак у старому, залатаному, але чистому комбінезоні, в американській пілотці. Запальний, з цією рухливістю контрастують спо­кійні, сумовиті очі). Добрий день, фрау Мільх!

Фрау Мільх відповідає рухом голови. Обидва Йдуть у най­дальший кут. Мальцев виймає з кишені скриньку з мініатюр­ним доміно і висипає кісточки на стіл. Мальцев — здоровен­ний парубок з блідим одвертнм обличчям. На ньому канад­ська куртка, на голові маленька кепка, що ледве тримається на буйній русявій чуприні. Андрій повільно, ніби знехотя, підходить до них.

Андрій. Щось нове?

Мальцев.Аж забагато. Говори, Дуда.

Дуда. Вони пронюхали, хто збирає підписи. Годину тому Кучеров скликав комендантів бараків. Цунович на­звав ваше прізвище та ще кількох. Сказав: «Треба лік­відувати вогнище зарази, поки не пізно».

Мальцев.Кажуть, трусився на трибуні, як Каїн. Дуда. Ще не так затруситься, коли узнає, що в на­шому списку половина тих, яких вдалося йому завербу­вати до Бразілії.

А н д р і й. Скільки на сьогодні всіх підписів у нас? Дуда. Вісімсот дев’яносто три, не рахуючи нас трьох і (показує головою) Анни Робчук.

Андрій. Вісімсот дев’яносто три? Брате мій, це ж майже половина табору! (Вдарив Дуду по спині.) А вчора не було ще і п’ятсот. Браво! Оце, хлопці, робота! Розці­лувати б вас.

Мальцев.Мені б батька застати в живих. Люблю старого...

Андрій. Не журись, Жорка. Встигне ще твій та­тусь не раз і не два потиличниками тебе нагодувати. Мальцев(мрійно). Ех!..

Андрій. Список... у тебе, Дуда?

Мальцев(з гордістю вдарив себе по грудях). Ні, в мене він, товаришу Андрій!

Андрій. Давай, давай!..

Мальцев оглядається, потім вручає Андрієві конверт, той за­раз же ховає його па грудях.

Андрій. Ну, хлопці! Завтра треба їхати до Мюн­хена.

Дуда. Як же так? А решту підписів?