Unknown

Цупович. До вечора — нічого. Список, здається, у Макарова. Думаю, що ні в перший, ні в другий день різдва не повезе його ніхто до Мюнхена. Треба мобілі­зувати наших хлопців, своїх ви також підтягніть... Інак­ше може вийти грандіозний дипломатичний скандал. А, між нами кажучи, наші всесильні янкі (на вухо Беліну) повпі міс-тич-по-го страху перед Москвою, і в таких ви­падках вони воліють робити шито-крито. Тим-то — без дурниць! Я буду ще сьогодні в Петерсона. В нього своя агентура і — свої примхи. (Помітив Анну.)Цить! Ну я йду. (Іде до вішалки, надягає трохи старомодне пальто, шию закутує шарфом.) А ви?

Б є л і н. Я — на кілька хвилин ще залишуся.

Цупович(підійшов до Бєліна). Пане Бєлін! Не давайте ви передчасно волі вашим нервам, а тим біль­ше — рукам. Пам’ятайте слова великого ІПіллсра (кивнув головою в бік Анни): «Шануйте жінок! Вони-бо впліта­ють небесні троянди у земне життя». (Зняв капелюх, до фрау Мільх.) Гуген таг, гнедіге фрау! їх габе ді ере! ⁴⁶ (Вийшов.)

Анна(помітно схвильована, мив кухлі). Вісімна­дцять, дев’ятнадцять, двадцять! А де ж іще п’ять малих склянок, фрау?

Бєлін важкими кроками підходить до стінки.

Фрау Мільх. Я їх занесла на кухню для гостей на святвечір.

Анна.Кого ж ви запросили?

Фрау Мільх. Таких самих, як я,— самотніх, усіма покинутих, забутих. (З докором подивилася на Бєліна.) Буде вдова по начальникові пожежної команди фрау Ферзе, таємний радник на пенсії гер Прокоппі...

Бєлін(до фрау Мільх). Вийдіть!

Фрау Мільх. ІЦо?

Бєлін. Вийдіть, кажу!

Фрау Мільх(розгублено подивилась на Анну). Ви чули, Анно? Він виганяє мене з мого власного за­кладу! Після того всього, що я в останні роки для нього зробила!..

Бєлін. Мовчіть!.. (Тихше.) І зараз же вийдіть.

Анна.Можете лишити нас самих, фрау Мільх. Я цього пана більше не боюся.

Фрау Мільх(із злісними вогниками в очах). Га­разд, я вийду. Тільки не подумайте, пане, що від цього буде вам краще! Місце, на яке ви так довго і так дарем­

но розраховували, зайняв хтось більш щасливий за вас і — більш чесний. (Вийшла до кухні, грюкнувши две­рима.)

А н н а. Говоріть!

Б є лін (насилу переводячи дух). Анно...

Анна(витирає ганчіркою нутро склянки енергійні­ше і довше, ніж це потрібно). І що далі?

Б є л і н. Ти граєшся з вогнем. Я ніколи нічого не за­буваю.

Анна(пильно подивилась на нього). Я також ні. Особливо нічних змін у Шайблера.

Б є л і н. У Шайблера? Ти що це раптово згадала? Га, у Шайблера! А... я скільки разів тоді вдавав, що не бачу, як ти в кутку сховалась і спиш собі!