Unknown

Найкраще людині у своєму власному гнізді. Я, напри­клад, без Америки життя собі не уявляю. (Записує.) А ви... (до Андрія) як сюди потрапили?

Андрій(показав рукою). Навкільним шляхом.

Норма. Я вас не розумію.

Андрій. Німці підібрали мене під Севастополем. Коли почав ходити, повезли до Лівії і змусили копати для них траншеї. Скоро підійшли англійці, і я втік до них. Вони використали мене по спеціальності. Наш ко­рабель плавав між Александрією і Капштадтом. Коли скінчилась війна, я вимагав відправки додому. Та з ка­пітаном Балфі годі було домовитись...

Норма. Як це так? Ви ж солдат союзної армії!

Андрій. В капітана Балфі важка рука. Коли я йо­му вже остогид, він вирішив спробувати, чи міцно си­дять мої зуби. У відповідь я поцікавився капітанськими зубами. Тоді портовий суд дав мені півроку. Потім був концтабір полонених італійців та вугільні шахти. Хотів написати до нашого консула, сказали, не можна. Коли в кишені було вже кілька фунтів, я дав дмухача. В Порт- Елізабеті я назвав себе поляком і підписав контракт на кочегара; «Каунт Ессекс» плив до Європи. В гамбурзько­му порту тихцем зійшов, і тільки тут ваші «ем-пі» зняли мене з поїзда.

Цупович. В нього не було жодних документів, леді...

Андрій. А вам чого? (Кивнув головою в сторону Цуповича.) Теж мені «ем-пі»...

Цупович відійшов.

...тільки добровільне. Тепер на додаток своїми земляками торгує. Продаг. їх поштучно Бразілії.

Цупович(до Бентлі). Сер, я прошу вашого втру­чання!

Бентлі(ігнорує просьбу Цуповича. До Норми). Ти вже скінчила своє інтерв’ю?

Норма(з цікавістю дивиться на Цуповича, потім переводить погляд на Анну.)Хвилиночку, Едвіне. (До Анни.) Пробачте, міс (дивиться в блокнот) Робчук. Мені як журналістці цікаво було б і про вас дещо взна­ти. Ви дозволите?

Лина(переглянулась з Андрієм). Дочка листоноші з Запоріжжя. Скінчила десятирічку, як почалася війна. Ховалася у тітки на далекому хуторі, але й там знайшли мене німці. Працювала тут на заводі Шайблера, а потім одного вечора, прийшли ваші війська...

Норма. О! Це для вас усіх був, мабуть, прекрас­ний вечір? А... Чому ви не повернулись тоді додому, на батьківщину?

Анна похилила голову і повільними кроками рушила на своє

місце. Порівнявшись з Беліпим, вона звела очі вгору і, паче

налякавшись, обходить його.

Андрій(до Норми). Про це поспитайте в цих джентльменів. (Рухом голови показує на Бєліна і Цупо­вича.) А втім, лейтенант міг би вам також дещо про це розповісти.