Unknown

Цупович(схрестив руки на грудях). Ви дуже спо­стережливі, молода людино. Якщо хочете, то можете навіть поділитися вашими спостереженнями з майором Петерсоном. Тільки попереджаю вас: на нього це не спра­вить аніякісінького враження. Війна, бачите, давно вже скінчилася...

Бєлін(жує сигару).А лоно Авраамове досить ши­роке, щоб у ньому знайшлося місце ще для декого...

Цупович. Як у цьому пересвідчились уже деякі (запалює сигарету) легко запальні голови. (Пускаючи вгору кільця диму, говорить спокійно, розмірливо.) їм забаглося раптом батьківщини, незважаючи на те що інтереси цієї батьківщини, та й не тільки її інтереси, ви­магали їхнього перебування на Заході аж до нової вій­ни. Якби це стосувалося тільки їх особисто,— кат з ни­ми! Але ностальгія — заразлива хвороба, а вони стали розповсюджувачами цієї хвороби. (Не піднімаючи го­лови, повертає її в сторону Андрія.) Один з них нава­жився навіть скласти список бажаючих повернутись до­дому. Якось ранком він виїхав велосипедом до Мюнхе­на, щоб передати список більшовицькій репатріаційній комісії. Дві години по тому на автостраді було знайдено тлінні останки необережного велосипедиста і розтроще­ний колесами невідомого студебекера велосипед марки «Штаєр».

Бєлін(дивиться в простір). Можна й без студебе­кера.

Ц у по вич. Є ще один вихід. (Оглядає перстень на своїй руці.) Схаменутись і, поки не пізно, по щирості поговорити з заступником головп Комітету національ­ної дії * й заступником комепданта табору (поклав руки на груди) в особі сотника Цуповича. Тоді і вовк буде ситий, і вівця неголодна.

Андрій швидко повертається обличчям до Цуповича, потім дивиться на годинник, піднімає комір куртки і не поспішаю­чи виходить на вулицю. Пауза.

За-ку-ку-рі-чив-ся...

Б є л і н. Він... ночує в таборі?

Цупович(блиснув пенсне). Інколи — так, інко­ли — ні. (Засміявся беззвучним смішком, не спускаючи очей з Беліна.) Ви самі могли б переконатися в цьому, як­би частіше приходили до табору й більше цікавились ко­мітетськими справами. У свій час, працюючи бургоміст­ром в Білорусії, ви були, гадаю, більше дисципліновані. Бєлін(не слухаючи). Кажете, інколи — так... Цупович. А інколи — ні.

В дверях, що в глибині сцени, з’являється Анна; на ній білий накрохмалений фартушок. Помітивши Беліна і Цупо­вича, вона зупиняється.

Бєлін. Ви думаєте, що він...

Цупович. Я не тільки думаю — я певний цього.

Пауза.

Бєлін. Дивіться, бо якщо це виявиться брехнею, то (дивиться в простір) я вас також уб’ю. (Хреститься.) Христос мені не свідком.

Цупович(обступився з острахом). Здурів. Цілком здурів... Отелло.

Бєлін. ІЦо треба робити?

Пауза. Анна навшпиньки спускається по східцях.