Unknown

Бентлі. Авжеж, люблю, і любов — остання моя на­дія. Без неї я б втратив рештки віри в себе і в те, що ми — люди цивілізації — різнимось чимсь від рудих псів з книжки Кіплінга *. Та хіба ви здатні це зрозуміти?

Петерсон.О, розумію прекрасно! Любов — у влас­ному інтересі. Міс Фансі має бути для вас чимсь на зразок збуджувального засобу. Боюсь тільки, що ця роль їй незабаром набридне, і вона почне шукати людину, яка кохала б її заради неї самої.

Бептлі намагається щось сказати, однак Петерсон зупипив

його рухом руки.

Хвилиночку! Невеличка дружня порада: не вимагайте від жінки того, чого вона сама у вас шукає. І ще одне: любов, мій милий, ніколи не змінить світогляду.

Бентлі(з сарказмом). А він у вас є, майоре Пе­терсон?

Петерсон(вип’явши груди, стає за столом). Так! Якщо вам завгодно, світогляд офіцера її величності но­вої Америки, всесильної королеви континентів і морів...

Бентлі(перепинив його). А ви, майоре, вірний вар­товий цієї королеви? Так?

Петерсон.Так. І саме тому, поки ви носите цей мундир, я маю право вимагати, щоб ви не зловживали моєю слабістю до вас та безвідмовно виконували всі мої накази.

Бентлі(підходить до майора). Я пізнаю цей апо­стольський тон. Значить, ви насправді готуєте тут якесь нове паскудство.

Петерсон. Лейтенанте Бентлі, не забувайте, що ви американець, до того ж американець серед кольоро­вих людей. Мені байдуже, що трапиться завтра з цими, як ви їх самі називаєте, червоношкірими. Але сьогодні вони мої підопічні, і я змушу їх стрибати так, як цього вимагають інтереси Сполучених Штатів. Я не знаю і не знатиму сентиментів там, де йдеться про ці інтереси. Ви, здається, мали вже нагоду переконатись у цьому.

Бентлі. О так! (Нарозтяг.) Неодноразово.

Петерсон.Я не знатиму в таких випадках сенти­ментів і для вашої особи, лейтенанте. Якщо я досі терпів деякі ваші вибрики, то лише тому, що ви не належите до людей, які роблять погоду. (Зачиняє сейф на ключ.)

Бентлі. Ви маєте рацію, майоре. Я не майстер мок­рої роботи.

Петерсон.Мовчати! Струнко!

Бентлі спроквола випростовується.

Ви не майстер?.. Авжеж, ви навіть до цього не здатні. А тепер будьте ласкаві виконати мій наказ. Сподіваю­ся, я вас переконав, мій лейтенанте...

Бентлі. Наполовину. Я не хочу бути свідком ще одного злочину.

Петерсон.Я також у цьому впевнений. Що талі ще?

Бентлі. А коли, незважаючи на мою просьбу, міс Фансі відмовиться виїхати? Що ж тоді?

Смеркається, за вікном спалахнули ліхтарі.