Unknown

Норма. Ох, ви про це... Боюся, що я вам зробила ведмежу послугу. Він, мабуть, з таких, що вміють пам’я­тати і — мститись.

Анна.Є ще гірші за нього, леді.

Норма. Я вас розумію. Як-не-як, він лише сержант. Яке це все огидне! І, головне, навіщо, заради кого і чого все те робиться?!!

Анна.Ви згадали про упирів: це, мабуть, заради них. і робиться. Про упирів розповідала мені ще бабуся. Я думала: це лише казки. Аж у 1941 році я побачила їх уперше. Вони мали на кашкетах мертві голови і всюди несли з собою лише смерть і знищення. Однак я їх бою­ся, як боялась отих, леді! П’ять років я мучусь па цій каторзі, далеко від моєї Батьківщини. Тепер у моє жит­тя ввійшов Андрій. Він наш, він гордий, він севасто­польський моряк, а вони хочуть зробити з нього слухня­ного мисливського собаку. Ніколи цього не буде!..

Пауза.

Норма(взяла її за руку). Клянуся вам іменем моєї матері, чесної американки, що я скажу світові всю правду. І про вас, і про вашого Андрія, і про тисячі, де­сятки тисяч таких самих нещасних, як ви. Я все скажу моїй країні: скажу і те, що Європа не звільнена від стра­ху, хоч за те, саме за те воювали прості люди... Я не по­літик, але я знаю, як важко це буде робити. Проте я ві­рю, що не буду самотня, що знайду друзів і тут, і по той бік океану.

Входить Б е н т л і. Норма метнулась до нього.

Едвіне!..

Бентлі(витирає хусточкою чоло). Фу! Нарешті я знайшов тебе... Машина зіпсувалась, і довелось пішки обійти півміста.

Норма схилила голову і повільними кроками поверпулася па

своє місце. Анпа перейшла з паперами на другий кінець сце­ни.

Норма. Я співчуваю тобі, Едвіне. Не розумію тільки, навіщо ти так трудився?

Бентлі. Майор запрошує тебе на святвечір.

За стіною залунала різдвяна пісня «Ти ніч, свята піч...», її

співають чоловічі і жіночі голоси. Коротка пауза.

Уже все гаразд, Нормо. Я не наполягатиму більше. (Зітхнув.) Хочеш — святкуй у цьому паскудному мі­стечку.

Норма. Дякую, ти дуже ласкавий. (Провела рукою по чолу.) Та чи не краще було б нам відсвяткувати цей вечір удвох? Ми ж так давно не бачились.

Бентлі. Я розумію. Тобі майор також встиг на­бриднути.

її о р м а. Ох, не те, не те...

Бентлі(уникаючи погляду Норми). Але сама зна­єш: у злочинному світі є також свої правила пристой- пості. До речі, єдині правила, що їх майор шанує, як святиню. (Дивиться на годинник.) Отже...

Норм а. Стривай хвилиночку. Я хочу задати тобі одне питання: якщо б я, Норма Фансі, дочка учительки з невеличкого американського міста Нью-Блекгерст, роз­почала війну з твоїм всесильним майором, ти б підтри­мав мене? .

Б е н т л і. Війну? В ім’я чого?..

Норма. Ти знаєш прекраспо, в ім’я чого.

Б е н т л і. Боюся, що ти б програла цю війну вже в першій битві.