Unknown

Фрау Мільх гладить його ліву руку, що лежить на стойці.

Бєлін інстинктивно відсуває руку, та, поміркувавши, кладе її

на попереднє місце.

Фрау Мільх. Аркадію! Ох, Аркадію...

Б є л і н. А паперів не давав їй жодних?

Фрау Мільх. Може, й давав, пе знаю, Аркадію. (Не відривав від Бєліна сп’янілих очей.) Я бачила тіль­ки кинджал і зараз же подумала, це напевне на мого Аркадія...

Белі н. Годі! (Пауза.) Ключ... при тобі?

Фрау Мільх(сплеснула руками). Ох!.. Як же ж ні? Є... Є... (Схвильована, шукає по кишенях, нарешті знаходить ключ і тицяє Бєлінові в руки.) Таки... таки... тебе діждалась...

Бєлін(підносить палець до губ). Тільки дивись мені...

Фрау Мільх(жваво потакнула головою). Я розу­мію. Будь спокійний. Вона нічого не почує. За півгодини вона спатиме на кухні, як забита. Не барись, я чекатиму тебе, тільки зачиню ресторан.

Бєлін(втопив зір у двері, за якими недавно зникла Анна). Вона... спатиме в кухні. Віскі!..

Фрау Мільх поквапливо хапає пляшку. В її тремтячій рупі пляшка дрібно дзеленьчить, б’ючись об вінця склянки.

Обережно, не розливай! Досить! (Випивав і швидко ви­ходить на вулицю.)

Фрау Мільх ладнає зачіску. Наспівуючи «Тиха піч, свята ніч», вона замикає на ключ усі шухляди, а потім перші двері з ву­лиці і другі. Якраз у мить, коли вона збиралась повісити на скобу великий замок, за стіною розітнувся розпачливий жі­ночий крик; за кілька секунд другий, що раптово обірвався. Охоплена жахом, фрау Мільх випустила з рук за­мок, метнулась у протилежний бік сцени і там приросла до стіни. Повільно відхилились двері, і з-за них потяглась до штепселя чоловіча рука. Світло згасло, по стінах заплигала ясна пляма кишенькового ліхтаря. Коли вона памацала на­решті фрау Мільх і освітила її викривлені страхом губи, почувся голосний шепіт: «Якщо хочеш жити, мовчи!..»

Ліхтарик згас. Після невеличкої паузи фрау Мільх при блі-

[

дому світлі газового вуличного ліхтаря повільними кроками йде до дверей, що ведуть у квартиру. Опинившись уже за ■, дверима, фрау Мільх включав світло і в цю ж мить з криком вибігає назад. Плутаючи ключі, вопа відчиняє двері на ву­лицю і з порога кричить.

Фрау Мільх. Поліція! Поліція!!!

Швидко наближається виття поліцейської сирени.

Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

КАРТИНА ПЕРША

Декорації першої картини другої дії. Пляшки зникли, засло­нені чепурною різдвяною ялинкою. Ранок. За столом сидить майор Петерсон, біля нього Б е н т л і. Під дверима стоїть Т о м.

Петерсон.Введіть убивцю.

Том виходить і за кілька секунд приводить А п д р і я. В за­арештованого перев’язана голова, руки його зчеплені наручни­ками.

Петерс о н. Ви вже протверезились, Макаров?

А и д р і й. Я не був п’яний!

Петерсон.Ви не так мене зрозуміли. Звичайно, по-п’яному з такою майстерністю не вбивають. Я хотів запитати, чи ви вже напоумились, чи, може, і надалі будете розповідати нам, нібито це не ви вбили перемі- щенку Анну Робчук?

Андрій(глибоко схвильований). Ні, сер, я не «на­поумився», хоч як напоумляли мене ваші поліцейські...

Петерсон.Значить, ви відкидаєте обвинувачення в убивстві Анни Робчук? Так?

Андрій. Не тільки відкидаю, але й — обвинувачую.

Петерсон.Цікаво! Кого?

Пауза.

Андрій. Кров моєї Анни впаде на ваші голови, па­нове американці.

Б е н т л і (схопився з місця). Макаров!..

Петерсон.Спокійно, Бентлі! Прошу вас сідати.