Unknown

Анна(не спускав захоплених очей з Андрія). Тепер і він мені не страшний.

Пауза. Андрій нахилився пад стойкою, схопив обіруч голову

Аніш, міцно поцілував її в губи, стиснув її руку і швидко

попростував до дверей, де наткнувся па Бєліпа. На цей раз

Б є л і н з’явився у чорній шкіряній куртці і в такому самому

кашкеті. Різдвяна пісня за стіною урвалася.

Анна. О!..

Бєлін. Куди ж це ви так поспішаєте, пане Мака­ров? Там дощ!

Андрій. Нічого, не розтану. Вступіться.

Бєлін(зійшов йому з дороги). Бач, який небояз­кий! Забув, що і небоя вовки з’їли.

Андрій. Ні, не забув. Але і ви не забудьте, Бєлін: від Анни руки геть! Шукайте щастя на іншій вулиці і там гуляйте собі вволю, поки не прийшов день, коли вас розм’якушать, як тифозну вошу... (Виходить.)

Бєлін осатапіло дивиться хвилину йому вслід, потім повільно наближається до Аннп.

Бєлін. Ти чула, стерво, що сказав мені твій... (Хо­че схопити її за руку.)

Anna подалася назад, вона інстинктивно притиснула торбипку до грудей.

Ага!.. Ага... розумію. Значить, уже цілком продалася їм.

Анна.Продаються лише люди вашого гнізда, па­

не... обер!

Бєлін. Так... так... Ну, тепер уже шабаш, Анно. Тепер — шабаш!!! (Вдарив долонею в стойку.)

Anna судорожно притискав торбипку до грудеіі і, охоплена раптовим страхом, подається назад, у напрямі східців. Відчи­няються двері квартири, в них з’являється фрау М і л ь х. Непевні кроки, якими фрау Мільх спускається по східцях, показують, що вона напідпитку.

Фрау Мільх(наспівує «Тиха ніч, свята ніч»). Добре, що гості пішли собі вже. І без них голова трі­щить. Фройляйн Анна! Я бачу па столі кухоль з недо­питим пивом. Потрудіться, будь ласка!

Анна приносить кухоль, виливає пиво і, не випускаючи тор­бинки з-під ліктя, миє і витирає склянки.

Бєлін весь час не відриває від неї очей.

Вип’єте, пане Аркадію?

Бєлін. Склянку віскі!

Фрау Мільх. Ой, як багато!.. Я випила півсклян­ки, і то вдарило в голову. Але для вас це муха, пане Аркадію, я знаю, я добре знаю... (Наливає.) Пийте на здоров’я! Хай вам щастить...

Бєлін випиває.

О так, я пам’ятаю мого Аркадія! Па-м’я-таю!.. (Хихик­нула.)

Можете йти відпочивати, фройляйн Анна. Я сама поза­чиняю двері.

А н н а. На добраніч, фрау Мільх.

Бєліп олов’яним поглядом проводжає Анну.

Бєлін(про себе, стиснувши кулак). Шабаш...

Фрау Мільх(грозить йому пальцем). Ой, не го­стріть собі зубів, пане Аркадію. Не шукайте собі лиха. В цієї вашої зозульки гострий дзьоб. Чого доброго, на смерть заклювати може...

Бєлін(насторожився). Дурниця!

Фрау Мільх(підійшла ближче). Аркадію, слу­хай! Хоч ти мене бив, хоч ти мене покинув, коли я стала тобі непотрібна, я — все ще люблю тебе. І тому (огля­нулась) кажу тобі, стережись, уникай цієї дівчини. Той моряк, чи як його там, подарував їй ось такий кинджал. (Показує руками.) Я не хочу, щоб мій Аркадій через якусь там нершу-ліпшу пішов землю їсти.

Белі н. Стривай, кинджал... з кістяною колодкою?

Фрау Мільх(кивнула головою). Цілком слушно. З кістяною колодкою. Таким кинджалом удариш раз — і капут.

Бєлін. Раз... (Заслонив правою долонею очі.)