Unknown

Б е н т л і. Майоре! Не вимагайте від мене, щоб я спокійно сидів, коли ображають щось більше, ніж так звану честь нашого мундира. Або — або!.. Або це наклеп, тоді...

Петерсон.Лейтенанте Бентлі! Я позбавляю вас слова!

Бентлі сідає.

(До Андрія.) Які у вас підстави говорити таке, Андрію Макаров?

Андрій. Моя Анна лише вам і вашим... бєліним могла бути на заваді.

Петерсон.Чому саме нам, Андрію Макаров? (Пауза.) Ви мовчите? Я вас розумію. Це був лише ваш незграбний маневр. Жодних підстав говорити такі речі у вас, звичайно, немає й бути не може.

Андрій(з силою). Ні... вони в мене є!

Петерсон(тихим голосом). Які ж, які, Андрію Макаров?..

Андрііі пильпо дивиться на Петерсона, немов хоче прочитати

щось в його очах. Але погляд майора не говорить йому нічого,

і Андрій схиляє голову.

Петерсон.Ви, «ді-пі», особливо ви, Андрію Мака­ров, не маєте причин нарікати на нас, американців. Піс­ля того, як поліцейські затримали вас на вокзалі, ми

повинні були відіслати вас під конвоєм назад, до англій­ської зони. Лейтенант Бентлі зглянувся на вас, ми до­зволили вам лишитися тут, дали вам притулок і можли­вість чесного заробітку. (Знизав плечима.) Що ж, ми не знали тоді, що допомагаємо вбивці!..

Андрій(похмуро). То все, що ви хотіли сказати?

Петерсон.Ні, ще не все. (Виймає з шухляди кин­джал та кидає його на стіл.) Ваш кинджал?

Андрій. Мій...

Петерсон.На ньому — кров Анни Робчук!

Пауза. Андрій повільно підходить до стола, нахиляється, по

щоці його покотилась сльоза.

Петерсон(вдарив кулаком по столу). Годі! Кин­джал ваш?

Андрій рухом голови підтверджує: так.

А тепер, може, розповісте нам, в який спосіб цей кин­джал потрапив у... серце Анни Робчук?

Андрій(тихо). Не знаю.

Петерсон.Ага!

Бентлі. Ви дали його, може, комусь?

Андрій. Так.

Петерсон.Кому?

Андрій. Анні.

Петерсон.Навіщо?

Андрій. Для самозахисту.

Петерсон.А потім вона— хочете сказати — вру­чила кинджал своєму вбивці, так? Лейтенанте Бентлі, пишіть: «Заарештований уперто відкидає обвинувачення в убивстві, однак він не вміє пояснити, в який спосіб йо­го власний кинджал став знаряддям убивства Анни Роб­чук».

Бентлі. Дозвольте, майоре...

Петерсон.Тепер я допитую, Бентлі. (До Андрія.) Ви не пам’ятаєте...

Входить Норма.

Норма. Можна?

Петерсон.Будь ласка, міс Фансі. Будете свідком своєї власної поразки. Зараз ви дізнаєтесь, до чого здат­ні бувають ваші протеже.

Норма. Макаров!!

Петерсон.Сідайте, міс Фаисі.

Норма, здивована й розгублена, сідає біля ялинки і весь час

живо реагує на все, що тут бачить і чує.

(До Андрія.). Котра була година, як вн ввійшли до квар­тири фрау Мільх?

Андрій. Я взагалі туди не заходив.

Петерсон.Ага! Навіщо ж вам здався... (виймає з шухляди ключ) оцей ключ?

Андрій. В мене цього ключа ніколи не було.