Unknown

Андрій. ІЦо?!

Норм а. Його знайшла фрау Мільх і передала мені, а я мала необережність похвалитися знахідкою перед... майором. Щоб ці папери не потрапили до його рук, я зму­шена була кинути у грубку... порожній конверт.

Андрій. Якщо це дійсно так, то я... дякую вам, міс.

Норма. Я не маю жодної причини говорити вам не­правду. (Показує список.)

А н д р і й. Я вам вірю, міс.

Норм а. Тепер ідеться про те, щоб врятувати вас, вас особисто, містер Макаров.

Андрій. Як? Майор Петерсон хоче мене врятувати?

II о р м а. Так! Майор також. Він волів би припинити справу. Під якою умовою — ви самі знаєте.

Андрій. Знаю.

Норм а. Вам, мабуть, не більше тридцяти років...

Андрій. І що ви хочете цим сказати?

Норм а. Що ви недооцінюєте, мабуть, небезпеки, мі- I стер Макаров. Я робила, роблю і робитиму все, що в моїх І силах, щоб запобігти цьому черговому вбивству. Постара-

 

 

 

 

юсь повідомити про все вашу місію. Я вислала телеграми до редакцій кількох впливових газет. Я, нарешті, зверну­ся після оголошення вироку з просьбою до губернатора, в його штабі є мої знайомі. Але останні кілька днів мого перебування тут навчили мене більше, ніж довгі роки, що я їх прожила в маленькому американському містечку. Тут я наочно переконалась у тому, що там могла лише неясно вгадувати. Наша справедливість носить на очах замість пов’язки окуляри містера Моргана, а її служителі мають манери гангстерів. Не забувайте, що ваша доля сьо­годні майже цілком в їхніх руках. І доля, і — життя.

А н д р і й. Я знаю.

Норм а. Знаєте і — не підпишете?

Андрій. Знаю і не підпишу!..

Норм а. Містер Макаров! Може, роль, яку я взяла оце на себе,— ганебна роль, але я не могла зробити інак­ше. Я хочу запобігти цьому вбивству.

Андрій(встав). Тобто ви хочете, щоб Макаров пе­рестав бути Макаровим? Щоб він, мов цуценя, припав до ніг вашого Петерсона і повік осоромив нашого брата? Краще киньте цю вашу... роль!

Норма(встала і підійшла впритул до Андрія). Ви­бачте, мій друже, але мені стало страшно...

А п д р і й (з силою). А ви... ви думаєте, мені не страш­но? Ви гадаєте, я йду на цю смерть, як на весілля? Від тієї проклятої ночі я ні на хвилину не заплющив очей. Тож, до біса, не в атаку тобі йти. (Затулив обличчя рука­ми.) Хоч би Анна була жива, а то її також пе пожаліли, небогу! Ци-ві-лі-за-тори!..

Норм а. Анні Робчук уже пе вернутись до нас. Я турбуюсь за тих, які ще живуть.

Андрій. Про кого це ви?

її о р м а. Все ще про вас, мій хороший друже.