Unknown

Андрій. Зрозумійте, дівчино! Я ненавиджу смерть, але я ще більше ненавиджу таке життя, яким вони хо­чуть мене обдарувати. Якби я налякався їх, якби я дав себе спіймати на вудочку ваших петерсонів, вони б не сказали: «Макаров — зрадник»,— вони б сказали: «Ра­дянський моряк Макаров — зрадник». А мені ніхто не да­вав права на те, щоб я вкрнвав ганьбою мій народ.

Норма(в захопленні). Яка ж мати виховала вас, Андрію Макаров?

Андрій. Вітчизна. Я пам’ятаю моїх бойових друзів і знаю: заради неї вони жили, заради неї вмирали в боях, і я також до кінця буду моряком у бойовому строю, мо­ряком, що поклявся служити Радянському Союзові. По­клявся — раз назавжди.

Норма. Боже мій! Що ж я можу зробити ще для вас, Андрію Макаров?

Пауза.

Андрій. Багато. Моїм товаришам з табору скажіть, що я вмираю не як убивця, а як солдат країни соціалізму. Розкажіть це всім, кому тільки зможете, і тут, і там, у вас, за океаном. Хай знають люди Америки, як розправи­лись з радянським моряком ваші банкіри за те, що він стояв за правду. І не забудьте переказати людям з табору, щоб завершили справу, яку ми з Анною розпочали. (По­шепки.) Список передайте Дуді або Мальцеву, хай не­гайно виїздять до Мюнхена. Така буде, про всяк випадок, моя остання воля.

Норм а. Все скажу, все зроблю, що тільки буде мені під силу, клянусь вам у тому, Андрію Макаров!.. В таборі більшість вірить не Петерсонові, а вам. Кажуть, що ваші товариші демонстрували. Власті стривожені, військова по­ліція вже третій день на ногах. Мій хороший друже, ви не одні!

Андрій(вперше за весь час усміхнувся). Це — доб­ре! Бачите, який наш народ хороший. Коли думаєш про нього на чужині, співати хочеться, а не думати про смерть. Співати хочеться про Москву і Кубань і про цілий наш світ, що був би планетою радості, якби не ваші золоті божки. Співати хочеться пісень, у яких була б любов до всього живого, вогненна віра в те, що правда в усьому світі, від краю його і до краю, кінець кінцем переможе!

Норма міцно тисне йому руки.

Завіса

КАРТИНА ДГ-УГА

«Під золотим орлом». Хмарний день. Фрау Мільх щось

пише за стойкою, окуляри ледве тримаються кінчика її носа.

За останнім столом праворуч сидить Б о б: він без пояса і

зброї, на голові, замість каски, пом’ята пілотка. Боб спить,

сховавши голову між руками. Перед ним порожня склянка.

Входить бой з готелю.

Б о й. Міс Норма Фансі тут?

Фрау Мільх. Нема, але скоро буде. Пішла на телеграф.

Бой.До готелю на її прізвище термінова телеграма. Передайте, будь ласка.

Входить Н о р м.а.

Фрау М і л ь х. А ось і леді! До вас телеграма.

Бой виходить. Норма читає телеграму.

Це відповідь, міс?