Unknown

велителям. Занадто прилип бруд до ваших рук. До рук і до душ ваших, душ таких самих дрібних та нікчемних, як і ваша релігія, релігія оголеного цинізму. Це вже на­віть не оспівана Петерсоном атомна бомба номер два. Це всього-на-всього нацизм номер два; новий і — будемо спо­діватися — останній варіант відомої тобі афери. На щастя р людства, ви запізнились, джентльмени.

Б е н т л і. О! Впізнаю стиль Макарова.

Н о р м а. Іди, іди вже, Едвіне! Не твоїй голові зро­зуміти це, не твоїй душі відчути.

Бентлі. Ні, я зрозумів тебе прекрасно. Найвищий ступінь екстравагантності! Бог Ерос у перуці Робесп’є- ра! Ти позаздрила успіхам тої... офіціантки, та, на жаль, запізнилася. Вона любила принаймні живого Макарова, а тобі... (глянув на годинник) хто зна, чи доведеться...

Норма рвучко встала з місця. Водночас підвівся з стільця та­кож і раніше не помічений лейтенантом Боб.

Норма(стиснула долонями скроні). Мовчи! При­наймні в цю велику для мене годину — мовчи, нікчемо!

Бентлі. Гаразд! Від мене ти не почуєш більше ні слова. Тепер, леді, з вами розмовлятимуть інші. Не нарі­кайте на мене, якщо вони розмовлятимуть більш зрозу­мілою для вас мовою, мовою скальполовів, які не знають сентиментів. Що ж! Ви цього хотіли, Жорж Данден *... (Дивиться на неї хвилину, потім круто повертається і ви­ходить.)

Боб (підходить до Норми і кладе руку на її плече). Ви брава дівчина і, мабуть, тому однакова судилась нам В доля.

Норма(вдарила його по руці). Не підходьте до ме­не... Ведмежа Лапо!

Боб (натирає долонею руку). Боляче ви вдарили ме­не, міс. А я думав — ми будемо друзями.

Норма. «Друзями»! Ви, як завжди, п’яні, сержанте. Боб. Ні. Всього півпляшки джину укутав... (Добув з кишені пляшку і поставив її на стіл.)

Норма втупила очі в стінний годинник і в зростаючому хви- люванпі хрустить пальцями.

І не те з горя хлиснеш. Мене, міс, два дні тримали в тю- рязі, а сьогодні — замість додому — відправляють у Китай.

Норма(не відриваючи очей від годинника). Дослу­жились!

Боб.Як і ви, леді. (Бере зі стойки склянку і наливав собі докину.)

Норма(подивилась на нього більш здивована, ніж обурена). Цікаво!

Б об (втупив очі в підлогу). Після розмови з вами я зараз же пішов до майора Петерсона і сказав йому по щи­рості, як воно було. Сказав про Бєліна, сказав про клюя і брошку, щоб і йому нарешті ясно було, що Макаров тут ні при чому. Майор нібито пе йняв віри, а коли я по­вторив йому це вдруге і втрете, моя пісенька була проспі­вана, і ось (показав на свою дорожню одежу), як бачите! Догрався! (Випив.)

Норм а. Як! Ви сказали Петерсоиові правду?

Б о б. Клянуся пам’яттю моєї матері.

Норма(сіла). Є каяття, та вороття немає. Ви розу­мієте це, сержанте?