Unknown

Б о б. Кажуть, російська місія приїхала виручати сво­їх. Це, мабуть, правда, бо паші офіцери забігали по місту, немовби їх блохи закусали. На саму думку про червоних вони вже тепер литками вогонь крешуть. Ого! Хотів би я бачити, якби щось до чого... От був би спектакль, трясця їх матері! (Великими кроками ходить по сцені. Зупиняє­ться перед Дудою.) А ти, малий, за кого? За Макарова?

Д у д а. Я — за справедливість!

Б о б. Гм... Так ось що! Нікуди правди діти: був я часом для вас гірше ланцюгового пса. Каюсь, гірко каюсь, місця собі знайти не можу... Якщо б хто-небудь з вас знав тоді, що творилося в моєму сліпому серці. Я — старий ду­рень— не туди ціляв, не туди. Тепер настав час розпла­титися за свої гріхи, розквитатись за мого сліпоту! Так будьте ж ви, небеса, і ви, леді, і ти, хлопче, свідками... Піду па край світу, але й там розквитаюсь за вас, за себе і... за севастопольця. (Упав на стілець і сховав лице в долоні, захитав головою в безсилому гніві й розпачі.)

Дуда. ІІо побивайтесь, сержанте! Куди б доля вас тепер не закинула, я певен: ви не будете самотні. А це тільки самому і незрозуміло, і сутужно, і страшно. Мака­ров — там, але в цю важку годину він знає, що нас бага­томільйонний легіон, а він — його рядовий солдат. Він знає, що ми з ним, що ми думаємо про нього та що ми за нього, за нашого товариша і брата, віддали б... (Обірвав, відвернувся до стіни.)

Пауза. Захрипів годинник. Зозуля виплигнула й прокувала

одинадцять разів.

II о р м а (встала й притиснула руку до серця). Ще го­дина... (Очі її сухі, губи стулені болем, гнівом і нена­вистю.)

Різкий телефонний дзвінок.

(Метнулася до апарата.) Капітан Майлд?! Я вас слухаю. Що? (Дивиться на свій годинник.) Що?! Що?! (Повісила трубку. Хитаючись, мов п’яна, підійшла до стойки й без­сило схилилась на неї.) Вони... на годину... прискорили страту... Макаров умер мужньо...

Дуда(кричить). Убивці!!!

Пауза, спина Боба затряслася від стриманого ридання.

Федь Пискор, Адам Ружинський, Анна Робчук, Андрій Макаров — діти великого народу. А він — пічого не забу­де і нікому не простить...

Пауза.

II о р м а. Благословенне життя і в стократ благосло­венна країна, що простим серцям відкриває шлях у без­смертя.

Дуда(опускає монету в музичну скриньку).

Залунала урочиста пісня.

(Зняв пілотку.) Жив радянський моряк, один з багатьох, і його горде серце палало вогнем любові до своєї Бать­ківщини. Віп вірив у те, що велика правда також тут, у царстві петерсопів, мусить перемогти. І вона переможе, Андрію Макаров!

Світло поступово гасне. Пісня лупає щораз голосніше й шир­ше і, наче на підтвердження слів Дуди, заповняє собою все.

Завіса

ЛюбоЬ

на

сЬітанні

СУЧАСНА БУВАЛЬЩИНА НА З ДІЇ

Петрич Штефан.

Олеп а, його дружина.

Петрич Варвара, учителька.

Воркалюк Микола, дільничий агроном.