Unknown

Лука, його сип.

Негрич Іван, голова колгоспу.

Параска.

О. Ю л і я н.

Федір,

листоноша.

Дія відбувається в одному з невеличких підкарпатських сіл, поблизу Гуцульщини.

Простора селянська хата. Посередині навстіж розчинені одно­стулкові двері, що виходять на опасання За ними заго­роджене вориппям подвір’я, далі стежка, що перетинає старе кладовище, проходить повз напівзруйновану хату й зникає у вільшині. На дальшому плані видніють горби з плямами букового й смерекового лісу, а вдалині — вкриті ще сніговим покровом карпатські верхи. Праворуч від дверей велика се­лянська піч, ліворуч — невеличке вікно, за яким видно кущ бузку з набубнявілими бруньками. Ліворуч скляні двері в кімнату Варвари, праворуч — у кімнату Воркалюка. Стіни бі­лені, сволоки на стелі почорніли від часу та диму. Біля печі стирчить з стелі великий залізний гак, на якому висіла ко­лись колиска. Над ліжками жердки з веретами й петеком^{51 52}. Стиль обладнапня досить строкатий. Поряд з покутським мис­ником, декоративними тарілками над головними дверима та височенним дерев’яним ліжком тут можна побачити м’яке віденське крісло, вкрите потертим червоним оксамитом, і дзеркало з старосвітською химерною різьбою. Під вікном лава п довгий нефарбований стіл. Праворуч під стіною старенька фісгармонія, ближче до авансцени двері у комору, зачинені на величезний заржавілий замок. На лівій стіні густо розві­шані барвисті ярмаркові олеографії, на яких можна побачити Ісуса та Марію з проколеними мечем серцями, Йосифа-теслю за роботою, св. Миколая, всі фази життя праведника й гріш­ника, розп’ятого Ісуса тощо. На правій стіні висять портрети Леніна іі Сталіна, оздоблені паперовими квітами, під ними — невеличкий портрет Маркса в оточенні сімейних фотографій Воркалюків. Світанок позолочує вікно й бузковий кущ. Ста­рий Ш т е ф а н підтягає гирі дешевого стінного годинника, який висить над етажеркою з книжками з лівого боку сцени. Штефан — високий, худорлявий, злегка згорблений старигань вісімдесяти років. Його вузькі очі сховані під густими срібни­ми бровами, і їх майже не видно. Волосся підстрижене по- старосвітському «під гривку». Під орлиним носом невеличкі виполовілі вуса. На ПІтефані засмальцьований кептар і згрібна сорочка до колін; з такого самого полотна й штани. Сорочка

СТЯГІІО-

TOBCTIIJ

Лука

т

е- Я

підперезана широким гуцульським поясом, її комір ний старою червоною защіпкою. Ноги в постолах і вовняних онучах.

Раз у раз позираючи па Луку, Штефан виходить, тихесенько награє па фісгармонії Баха «Пробуджеппя весни». Це середнього росту білявець тридцяти років. Чуб його буй­ного волосся спадає на високе чоло. Сині, трохи опуклі очі роблять його подібним до батька, ніс — Штефанів, рисунок губ контрастує з досить суворими рисами обличчя; ці губи по-жіночому малі, й на них захолола гримаса капризної ди­тини. Одягнений Лука у спортивну фланелеву сорочку, доб­ротний светр; чорні штани бездоганно випрасувані. На ногах туфлі з гумовою підошвою, які роблять його ходу нечутною. Перед ним на фісгармонії лежить букет фіалок.

В дверях своєї кімнати з’являється Варвара, струнка брюнетка двадцяти восьми років з по-цпгапському смаглявим обличчям. Часто, особливо коли вона говорить, її очі зникають під густими віями. Одягається досить оригінально, з нахилом до яскравих контрастів. Повільпі, але впевнені рухи пока­зують, що ця жінка вміє володіти собою. У хвилину збу­дження її тріпотливі вії знімаються раптом угору, блискучі очі нерухоміють, а па пухких губах з’являється ледве поміт­на гримаса болю. Варвара тільки у виняткових випадках під­вищує свій голос, голос з металічним тембром. Тепер на ній короткий синій плащ з червоною підкладкою й чорний спор­тивний костюм, начищені до блиску чобітки. Шия перев’язана червоною шовковою хусткою. Вона натягує на руки чорні лайкові рукавички.

Лука перестає грати й, паче наляканий чимось, круто обер­тається. Побачивши Варвару, встає.

Лука. Я тебе розбудив?

Варвара. Як завжди, я встала на світанку. Встала й була дуже здивована: мій рицар підвівся сьогодні ра­ніш від усіх.

Лука. Так, мені не спалося сьогодні.

Варвара. Чому саме сьогодні?

Лука. Ти сама знаєш чому.

Пауза. Варвара підходить до фісгармонії й показує очима на фіалки.

Варвара. Мені?

Лука схиляє голову. Варвара гладить його волосся, але за­раз же відсмикує руку. Вона пристібає квіти до грудей і йде до виходу. На порозі зупиняється й спирається спиною па од­вірок. Від сонця, що сходить, -її лице вкривається багрянцем.

Я зробила велику дурницю, Луко. Вибач, але цей мій по­цілунок більше не повториться. Він був перший і ос­танній.