Unknown

Параска. Йду, мамо. (Не піднімаючи голови, вихо­дить.)

Варвара. Луко, пе сьогодні-завтра має повернутися молодий Негрич. Я прошу тебе, не давай волі нервам.

Лука. Будь спокійна. Я вмію приховувати навіть не­нависть.

Варвара. Ненависть? Це надто сильно сказано. Ну, мені пора.

Лука(схопив її за руку). Варваро... Кинь сьогодні цю свою прогулянку!

Варвара. Чому?.. І чому саме сьогодні?

Лука. Мені так хотілося побути ще з тобою... Варвара. Я ж через півгодини повернуся.

Лука. Лишися, Варваро!..

Варвара(висмикнула руку). Знову загадка? Я не люблю загадок, Луко. (Поквапно вийшла.)

Лука. Варваро, пробі, стривай! (Метнувся було за нею, та на порозі зупинився.)

Чути стихаючий цокіт кінських копит. Вдалині знову розлігся звіриний рев. Лука нервовим рухом руки пригладив волосся, потім швидко підійшов до фісгармонії й щосили заграв фугу Баха. На печі щось заворушилося, і з-під верети визирпула розпатлана голова баби Олени. Лука раптово обірйав гру.

Баба Олена. Подай мені води, Луко.

Лука встав і, не поспішаючи, подав бабі кухлик води.

Лука. Пийте, бабо, на здоров’я.

Баба Олена. Що кажеш, хлопче?

Лука(голосно). Пийте на здоров’я, кажу!

Баба Олена. На здоров’я, кажеш? А яке там здо­ров’я буває на тому світі, не скажеш? Тут про моє здо­ров’я базікає, а там виграває вже мені на органчику по­минальної... Теж мені унук! О господи, господи!

Лука. Заткни пельку, бабо!

Баба Олена. Га?

Лука. Я кажу: не гавкай. (Бере з етажерки книжку й неуважно перегортає її.)

Баба Олена. Казна-що ти там мимриш собі під ніс. Лишенько мені, глухій та немічній! Коли ж то бог зглянеться й забере мене до себе... Та ще доводиться на старість чужі кути собою витирати.

Лука жбурнув книжку й швидко заходив по хаті.

Ох, Штефане, нема на тебе кари! Мало тобі було, ненаже­рі, дідівської землі, то ще на людську поласився, з Негри- чами та й з цілим селом погризся, цур тобі, пек тобі! А ни­ні, коли смертопька ходить за ним з косою, він світом нудить і кисне, як кваша. За земленькою моєю, каже, по­биваюся. А яка ж тобі, питаю, земленька ще потрібна? Два метри? Добрі люди не відмовлять, ще й камінь на могилу покладуть, щоб ти не встав більше. Боком тобі ви­лізе на тому світі людська і моя кривда, гаспиде. А зем- лєнька й без тебе родитиме. Люди посіють, люди й по­жнуть...

Лука(зупинився й крикнув). Не посіють!..

Баба Олена(перехрестилася). Свят, свят, свят! Ага!.. Ось воно! Ось воно! Заграла й у тобі Петричева кров. О господи, господи!..

Лука, з руками в кишенях, повільно наближається до печі.

(Баба злякано.) Свят, свят, свят! Щезай, сатано! Петрич! Викапаний Петрич... Не підходь до мене! Геть!..

Лука зупинився. Його погляд сковзнув по відру. Він набрав у кухлик води іі простягнув його бабі Олені.

Ох... Не хочу, не хочу... йди собі геть! Я боюсь тебе, я боюсь твоєї води, Петричів унуку... (Сховала голову під верету.)