Unknown

Норм а. Ні, це не відповідь. Відповідь на мою прось­бу ще не прийшла. (Дивиться на годинник.) Лишилось іще півтори години. Кажуть, телеграми тут затримують­ся інколи в дорозі.

Фрау М і л ь х. Пробачте, міс. Мені здавалося, що ви раптово зблідли.

Норм а. Ні, я тільки змерзла. Дайте мені, якщо лас­ка, гарячої кави.

Фрау Мільх. Зараз зроблю, міс. (Хоче вийти до кухні.)

Норм а. Хвилиночку! Про мене тут ніхто не питав?

Фрау Мільх. Ні, міс, ніхто! (Виходить.)

Норма(кидає монету в автомат і знімає трубку). Захисник Макарова? Капітане Майлд! І досі ще не було нічого з канцелярії губернатора? Немає... Лишилося ду­же мало часу. Так, будемо сподіватися. Подзвоните самі? О, спасибі, капітане. 27-49! Спасибі. (Повісила трубку, ще раз читає телеграму. Побачивши в дверях Едвіна Бен- тлі, вона інстинктивно ховає телеграму до сумки.)

Бентлі зупипяється і мовчки підносить пальці до пілотки.

Норма з удавапим спокоєм сідає за стіл з лівого боку.

Бентлі. Нормо... Біда, Нормо!

Норма(схопилась з місця). Невже ж... сталося? (Подивилася на настінний годинник.)

Бентлі. Ти про цього росіянина? Він має ще пів­тори години часу. Можливо, що в останню хвилину на­дійде звістка про помилування. Крім того, майор Петер­сон дав йому зрозуміти, що свій останній шанс він зможе використати па східцях ешафота. Але я ие з тим при­йшов, Нормо.

Норма сідає.

Норм а. Кажи.

І

Б єн тлі. Ти вислала вчора телеграму до радянської місії. Вона не дійшла до рук адресата, проте цей факт не зменшує твоєї вини.

Норма. Вини!

Бентлі(розвів руками). Не бачу нічого дивного в тому, що клерк говорить мовою клерка.

Норма. Далі?

Бентлі. Далі, та сама доля спіткала твою кореспон­денцію, вислану по телеграфу до редакції «Дейлі уоркер». Дуже шкодую, що тобі не вдалося передати її по теле­фону,— Петерсон вирвав би собі з голови рештки волос­ся,— але це вже не твоя вина.

Норма. Що далі?

Бентлі. А далі йде сумний епілог.

Норма. Про звільнення мене з роботи можеш не го­ворити. Я тільки-но одержала телеграму з редакції.

Бентлі. Що ж, цього можна було чекати. Але не те найгірше. Я примушений попередити тебе, моя дорога, що ти повинна на протязі двадцяти чотирьох годин за­лишити це місто. Я не маю жодних підстав сумніватися в тому, що завтра тобі накажуть взагалі покинути Європу.

Боб підняв на секунду голову, потім знову її опустив на стіл.

Н о р м а. Я бачу, ваш апарат працює безвідмовно. Бентлі. О так! Там, де без нього можна було б обій­тись.

Норма. Сподіваюся, що під твоїм керівництвом цей апарат працюватиме значно краще.

Бентлі. Ти вже знаєш?

Норма. Про що?

Бентлі. Ну... про те, що я найближчого часу пови­нен сісти на місце...