Unknown

Штефан. Ие я, не я, отче,—• люди посіяли. Ви ж бачите, що діється. Брат повстає проти брата, а дитина проти батька. Мене, старого газду, вигнали з дідівської хати й добре ще, що не затовкли ціпами, як скаженого вовка. Боже це діло, отче? (Пауза.) Лука доброю був ди­тиною, хоч до рани притули, та господь наш, у трійці єди­ний, створив його зрячим, ото Лука й добрав розуму, та так добрав, що пішла кров у ньому кипіти. Чужа біда йому, бач, не іграшка...

О. Юлія н. А... чуже життя?

Штефан(з острахом відсахнувся). Що... що вам приверзлося, отче? Мій унук, моя кров, моя... єдипа на­дія...

О. 10 л і я н. Заспокойтеся, Штефане. Ви все ще цер­ковний староста, і я маю... я хочу мати до вас довір’я.

Баба Олена(в поле зору якої попав Штефан). Штефане! Гаспиде лукавий, щоб тобі очі повилазили! Зно­ву сховався від мене? Дзуськи! Тепер і до бога не під­скочиш, і в землю пе проб’єшся. Хочеш — під зятевою черепицею сиди, хочеш — під тином валяйся. Нема тобі іншої ради, старцюго нещасний!

Штефан замахав на неї руками.

Не махай, страшний, не махай! Уже тебе, обголілий дуко, й курка тепер не боїться, а я поготів! Скінчилося твоє панування. Мені що! Мені у зятя добре. Мало не щодня м’ясце їм, і ніхто на мене не гримає. І ночі у мене спокій­ні, не те що колись бувало: одним оком спиш, а другим у вікно визираєш, чи, бува, не підпалив хтось твоєї хати. А тепер ти, злодюго, журись, і потерпай, і кайся за змар­нований вік мій, за неволю мою татарську, за свої гріхи мерзенні і за той найтяжчий, що й мою душу сушить, нема на тебе кари...

Охоплений гнівом, Штефап великими кроками підходить до

Олени.

Геть, лиходію! Геть, святотатче!.. Не руш мене, всохла б тобі рука!..

О. Юліян швидко підійшов до Штефапа й схопив його за

підняту вже руку.

О. Юліяи.Штефане!.. Лишіть мене віч-на-віч з хво­рою.

ІІІтефаи(крізь зуби). А бий же тебе нечиста сила!.. (Йде до виходу, та зупиняється з явним наміром під­слухати.)

Баба Олена(потяглася цілувати руку о. Юліяна, але той відсмикнув її). Дякувати вам, отченьку, за поря­тунок. З’їв би мене, живцем з’їв би, гаспид лукавий. О го­споди, господи...

О. Юліан(допомагаючи собі жестами). Як же там серце, бабо Олено?

Баба Олена. Серце? Пече! Вогнем горить! У злу годину затаєний гріх, гріх святотатства коло мого серця гніздо звив. Не під силу мені довше мовчати, отченьку. Хай потолочить мене Штефан ногами, хай уб’є, найтяж­чу муку прийму, але перед престолом божим грішницею не стану. Во ім’я отця і сина... (Хреститься.)

Штефан(покинув своє місце). Отче! Ви ж бачите: стара вже відбилася глузду й казна-що верзе...