Unknown

Федір(тихо). Лев!.. Кажуть, сьогодні на світанку хтось розбив замок на клітці й визволив... короля пустині. Директор звіринця приніс йому сніданок, а тут — клітка порожня... Тепер він бігає по селу, вириває собі волосся з голови й кричить до голови сільради: «Віддай мені ле­ва!» Він пробував було спіймати звіра, але той лише хвіст йому показав і — будьте здорові! А ото вискочив раптом з вільшини, як Пилип з конопель, попоїв на славу й знову дав дмухача у ліс. Як же нам жити тепер, товаришу інже­нере, по сусідству з левом? Адже ні ми, ні діточки паші не знатимуть віднині ні дня ні години...

і • Пауза.

Микола(до Штефана).Де Варвара?

Штефан.Як і щоранку, не знати якої мари, в ліс на коні повіялася! Мало їй коло хати повітря...

Микола(розчинив двері й вискочив на опасання).

Донісся розмірений цокіт копит.

Іде.

О. Юліяп захитався й сперся рукою на піч.

(Підійшов до фісгармонії, підняв віко й узяв короткий тихий акорд). А Лука?..

Штефан.Недавно пішов кудись. Мабуть, зустрічати Варвару.

М и к о л а (надягнув капелюх і пустився йти. Параска вчепилася в його руку). Пусти, Парасю.

Параска(крізь сльози). Вуйку, не йди! Там лев, там страшно!..

Микола. Лев уже поснідав, він тепер не страшнії іі, Я мушу дізнатися, хто це зробив, Параско. Хто це зро­бив?..

За спиною Миколи з’явилися Варвара іі Лука, що йдуть,

тримаючись за руки. Побачивши Миколу, Варвара відсмикну­ла руку.

Варвара. Що саме, швагре Миколо?

Микола(повернувся до неї лицем). Варварко, біда! Хтось лева випустив з клітки.

Варвара. Як?!

Федір(підбіг до неї). Богом присягаю, вчителько. Я сам бачив: Сидорчакову телицю роздер! Його випустив хтось, коли всі спали...

Пауза.

Лука. Присягалися сліпці, що своїми очима бачи­ли. Якщо Федір взагалі не вигадав цієї карколомної історії, то треба гадати, що персонал звіринця забув зачинити як слід клітку. Навряд чи в Ясничах і най­ближчій околиці знайдеться божевільний, якому спа­ло б на думку випустити з клітки...

Федір. ... короля пустині!

М и к о л а (до Луки). Так думаєш?

О. 10 л і я н. В цьому не може бути ніякого сумніву. Я знаю своїх парафіян.

Микола(до о. Юліяна). А ви не надто багато бе­рете на себе?

О. Юлія н. Моїми устами говорить чиста совість.

Микола. Вірю. Але цього не досить. (До Федора.) Ви не знаєте, Федоре, ніхто чужий не ночував сьогодні в селі?

Федір. По-моєму, ні, товаришу інженере. Я б помі­тив — до пізнього вечора розносив по хатах газети. Та й де б таким зайдам нині заночувати? Дуків, як самі знає-

ге, уже біг дасть. Одні помандрували до чорта на ви­ступці, а інші — на чужу піч віку доживати...

ІІІтефап нишком плюпув і вийшов з хати. Микола проводжає його неуважливим поглядом.

Микола. А ти, Варваро, що думаєш про цс?