Unknown

Уокерс(подає йому руку). Прощавайте, дорогий капітане! І вірте — заздрю вам, старий моряк вам за­здрить. До хуткого побачення, капітане! А ти, Дженні... ну що ж, годі! Прощайте, капітане!

Гарці я. Добраніч! До хуткого побачення, пане Уокерс!

Том веде Уокерса.

Уокерс(до Тома).Сьогодні той теж не показував­ся?

Том. Ні, пане, і, мабуть, не покажеться.

Уокерс. Коли б...

Виходять.

Джеипі сідає, Гарція стає при вікні.

Дженні. Пане Гарція! Чого це ви так вдивилися в мене? Це докір?

Гарція. Ні, це молитва!

Дженні(пауза). Ну, доволі! Ну—навіщо ж? Дово­лі, капітане! (Встає схвильована.)

Джаз мовкне. Тихо.

Д!—хочете співчуття (Пауза.) Чого ж ви мовчите?

Гарція. Ви мали забавитися. Дозвольте ж і мені за­бавитися — ну, хоч би у великого мовчазного.

Дженні. У великого — гарно ви бавитеся!

Гарція. Не краще за вас, правда, пані? (Пауза.) Хоч, нікуди правди діти, воно, відай, куди приємніше ба­витися своєю жертвою.

Дженні. Це ви мали б бути жертвою? Ха... Гарція. Не вдався сміх? Так, пані, іноді сміятися важче, ніж заплакати.

Дженні. Ваша правда, капітане! (Пауза, тихо.) З власним серцем боротися важко.

Г а р ц і я. Із серцем? Чим же я, пані, заслужив па таку ласку?

Д ж е н н і. Ну, хоч би тією вашою іронією, якої, до речі кажучи, не зовсім розумію. (Закурює папіроску.) Це з вашого боку, вибачте, доволі нечемно, та ще в хви­лині розстання.

Г а р ц і я. А вас болить це розстання?

Д ж е н н і. Залишіть це поки що. Скажіть, будь ласка, невже ж ви справді вважаєте мене своїм демоном?

Гарція. Демоном? (Пауза.) Ну, що ж, це теж по­рода янголів.

Д ж е н п і. Гіркий дотеп. Утік кудись ваш недавній сміх.

Гарція. Я б міг його вернути, якщо б ще випив; на жаль,— на це не дозволяє служба.

Д ж е н н і. Ви досі вміли бути хоч би для мене ве­селі. (Гасить папіроску.)

Гарція. Сьогодні, вибачте, пані!

Д ж е н н і. Це тому, що прощаєтеся?

Гарція. І тому, що попрощався, навіки прощався.

Д ж е н н і. Не розумію.

Г а р ц і я. Останньої ночі перестало бити кохане, бід­не серце.

Д ж е н н і. Мати?

Гарція. Сьогодні телеграму дістав з Гібралтара.

Дженні. Ми... я... нічого про те не знала.

Гарція. Не хотів вам псувати забави, пані!

Д ж е н н і. Ви залишилися самі?

Г а р ц і я. Лишилося море.

Дженні(пауза). І більш нічого, нічого — тільки... море?

Гарція. Лишилися ще мрії.

Дженні. А якщо б ці мрії перестали ними бути?

Гарція. Як ви це?

Дженні. Ну, якби вони стали дійсністю?

Гарція. Це була б загарна дійсність.

Дженні. Могли б розчаруватися.

Г а р ц і я. У вас розчаруватися? Це неможливе.

Дженні. Невже ж неможливе?

Гарція. Заміцно покохав вас, папі, щоб міг розча­руватися.

Д ж е н п і. Навіть коли б я була вашим прокльоном?