Unknown

Джен н і. Браво, капітане, ви дотримали слова, бра­во! браво!

Уокере. Ох, ніколи не був я як слід п’яний.

Д ж е н н і. Окрім сьогоднішнього вечора.

Уокере.Сьогодні? Хіба не знаєш, Дженні? Мені не вільно навіть більше вина випити.

Д ж е н п і. Співчуваю з тобою, таточку! Та ви, капі­тане, пе скінчили, здається, свого тосту.

Г а р ц і я. Не скінчив? Вибачте, вибачте, пані!

Д ж е н н і. Сумна це річ — нескінченнії тост.

Г а р ц і я. Це я хотів за вас, папі, за ваше майбутнє, за ваше світле майбутнє.

Дженні приставляє свою чару.

Д ж е н п і (тихцем). Лякаєтеся отрути?

Г а р ц і я. З ваших рук я винив би й отруту, пані!

(П’є.)

У о к е р с. Романтично!

Дженні, не випивши, сідає; Уокерс схвильований.

Це що, Дженні?

Д ж е н н і. Теж забагато випила. Не можу більше! Не можу! (Підходить до вікна та відчиняє його.)

Гарція здіймає із стіни шпагу.

У о к е р с. А шпага навіщо?

Г а р ц і я. Вона докінчить тост. (Капітан бере на віст­ря шпаги шампану і підносить її Дженні.)

Уокерс. Це подобається мені, та вважайте, капіта­не, не пролийте ні краплі. Браво, браво, капітане!

Г арці я (простягає вино Дженні). Нескінчений тост, недоспіваяа пісня!

Дженні(притьмом випиває вино і товче чару об долівку). Оце вам і доспівана пісня!

Уокерс. По-юнацьки!

Дженні сідає біля батька та горнеться до нього.

Дженні(тихо). Татусю! Татусю!

Капітан вішає шпагу на стіні.

Уокерс. Розмріялася?

Дженні. Розмріялася, татусю!

Уокерс(тихцем). Чудно і мені якось. Молоді вер­тають літа, велике море вертає. Так важко назавжди з ним розстатися. Не ти за ним — то воно заплаче за то­бою.

Гарці я. В місячну піч, як вслухатися в тишу, з бе­зодні чути наче дзвони. Десь у глибині, у вічній тем­ряві б’є серце океанів. Із-під скель, із-під раф скам’я­нілих, райдужних гаїв виповзають юрбами мерці, тіні тих, яких покликало море. Тихо йдуть, гуртуються в ла­ви, машерують уперед, усе вперед. Вони йдуть — серце б’є окєапів, вони йдуть у далекий покинений світ. Хоч ідуть — не здііімається дно океапу, хоч ідуть — усе глиб­ше порппають у темряву. Там угорі небо, місяць і зорі, там угорі... Море снить у сяйві зір, а на ньому від краю до краю міріадами дзвінких перлин іскряться срібні сльо­зи... Повертаються мерці... А десь у глибині, у вічній тем­ряві, б’є серце океанів.

Мовчанка.

Уокерс. Чував її, стара вона — ця піспя. її в пас співають наші шотландські рибалки.

Входить Т о м.

Том. Пане капітане, вас просять до телефону.

Г а р ц і я. Хто дзвонить?

Т о м. Військова команда порту. (Виходить.)

Г а р ц і я. Вибачте, папство! (Виходить.)

Уокерс. Десь у глибині, у вічній темряві, б’є серце океанів. Мрійник цей капітан. Таких моряків стрічав я не­багато.