Unknown

Гарція. Бритійські прапори ви залишіть у спокої.

Оскар.Я й залишив їх, як вам відомо, та тільки не знаю, чи в спокої.

Гарція. Про це ви не турбуйтеся, пане Уокерс, краще скажіть, навіщо саме ви...

Оскар.Хочете спитати, навіщо бунтував моряків? Правда?

Гарція. Признаєте сьогодні самі, це було безглуздя.

Оскар.Скажіть: злочин!

Гарція. Авжеж, пане Уокерс, злочин супроти Анг­лії, злочин супроти всього людства.

Оскар.Людства? Ви про людство? Ха-ха-ха-ха! Пане Гарція.

Чути різкий свисток пароплава.

«Цик...» (Важко дише.) Це ви зовсім слушно... (Встає.) Це, це був справді...

Гарція. Злочин!

Оскар(схвильований). Капітане! (Пригноблено, тих­цем.) Капітане, вибачте, мені трохи ніяково. Післязавт­ра... Авжеж, мені ніяково.

Гарція. Це зовсім зрозуміле, бодай для мене. Та ви не тратьте надії — ще промовить ваше серце, і тоді пригорне вас ще батьківщина, вона — добра мати.

Оскар.Ха-ха-ха! Ох, капіт...

Чути свисток пароплава.

(Тихцем.) Спасибі, папе Гарція.

Гарція. Ви, бачу, пане Уокерс, входите тепер на новий шлях, і це мені велить простягнути до вас руку па щире привітання.

Дженні(стає між ними). Капітане, спустіть руку!

Г а р ц і я. Я вважаю...

Д ж е н н і. Що ви вважаєте — мені поки що байдуже, _та інколи не слід би вам забувати, капітане, про мою приявність. Поки що ви мусите бодай старатися бути при мені джентльменом.

Г а р ц і я. Ви кривдите мене, пані.

О с к а р. Ваша правда, капітане. (Дженні.) Ти, Джеп- ні, справді кривдиш людину, якої виною є хіба те, що вона щира більш навіть, може, ніж щирою хоче бути. Вірте мені, капітане, що я буду щасливий, якщо доля дозволить мені коли-небудь служити під вашою коман­дою. Тоді мп разом уже полетимо па яспий, сліпучо-яс­ний шлях. А поки що, до побачення, пане Гарція, до побачення, Дженні. (Швидко виходить.)

Дженні(до Гарція). Здається, капітане, у вас теж небагато часу.

Гарція мовчки кланяється і виходить.

Дженні. Підождіть!

Гарція задержується.

Тут вам ще деякі інструкції та документи. (Подає йому папери.) Сідайте. Вибачте, капітане, та признаєте хіба самі, що поводилися ви...

Гарція. Якщо б я знав...

Дженні. Годі! Якщо б знали. Чудово! Чудово! Ска­жіть краще, капітане, за віщо ви його ненавидите!

Гарція. Ненавиджу?

Дженні. Не інакше, капітане, ненавидите його всією душею, і я певна, що якби ви не були капітаном, тільки звичайним моряком, ви ще сьогодні встромили б ніж у його серце. Ось бач, як заіскрилися ваші очі. Вам, капітане, важко бути нещирим.

Гарція. Якщо ви справді читали б з моїх очей, ви побачили б у пих стільки кохапня і болю, що не пита­лися б, чому ненавиджу. Тоді б ви все зрозуміли.

Д ж е н н і. Я вже зрозуміла.