Unknown

Оскар.Дженні! Дивися — сонце сміється, всміхнися й ти. Навіщо страждання? Сміючися, нам любити треба, любити, хоч би ця любов нам сьогодні ж звеліла вмирати, Дженні. В твоїх очах іскряться сльози, сльози кохання, твоя голівка в сонячному сяйві, цвіте золотою трояндою, і ці твої очі глибокі й сині, як море. Коли я бачу тебе, Дженні, такою — мені наче крила ростуть, я б увесь світ обняв, чудовий, як мрія, світ... (Обіймає її.) Дженні моя! Там, у темних льохах, у димі понурих фабрик, дрімає за­чарована сила: знасилуване, бідне людство. І ми його збудимо, Дженні, воно вже будиться — цей день прийде, прийде — він уже встає. Яке щастя, дівчинко, яке дике щастя боротися за цей прийдешній день і гинути за нього!

Стають при вікні.

Кораблі пливуть! Дивися, Дженні, малі кораблики на безкраїй пелені моря пливуть на схід сонця... Радосте моя!

Дженні(тихцем). Боже! Це ж прегарне!

Оскар.Гарне, Дженні, гарне, як життя, як світ Цілий, як наші найкращі мрії! Течуть, Дженні, ріки, сот­ки, тисячі білих, чорних, жовтих, від крові червоних рік до безкрайого моря. За рік, за два, за десять прийде наша весна, загуде бурею море, хвилями небо лизне, а потім — засне — і попливуть кораблики, малі, дрібні кораблики по безкрайому синьому морі.. Дженні, чи є що-небудь кращого за це?

Д ж е н н і. Ні! Крім тебе — нема! (Жагуче цілу в його.)Оскаре! 1 це мали б бути паші останні дні?

Оскар.«Циклоп» відчалює післязавтра.

Д ж е н н і. Отож?..

Оскар.Він не допливе до Шанхая...

Д ж е н н і. Ти теж?

Оскар.Я — теж! За життя і за волю жовтих рабів, яким виросли крила.

Д ж е н н і. Врятуватися не зможеш?

Оскар.П’ять тисяч тонн амуніції, та й чого ж нам, л Дженні, боятися — радісної смерті, яка родить життя? «

Д ж е п н і. А якщо б хто інший це зробив?      4

Оскар(здивовано). Що саме?

Дженні. Ну — замість тебе помер!

Оскар.Залиш, Дженні, це смішне. Ти краще по­глянь, скільки тут усюди сонця, скільки сонця.

Дженні. І не жаль тобі попрощатися навіки — із цим сонцем?

Оскар.Ти знову про це... Жаль? Жаль — та він тут ні при чому, він непотрібний, Дженні. Жаль, бачиш, не осолоджує прощання.

Дженні. Ця твоя байдужість стає мені іноді осо­ружна, і я не знаю тоді, чи ти людина, чи...

Оскар.Саме, саме людина, Дженні.

Дженні. Хоч ти дорогий мені, але...

Оскар.Дженні... (Швидко підходить до неї.) Поди­вися мені в очі — отак!

Дженні(тихцем). Попливуть ко-раб-лики...

О с к а р. А! Тепер ти повірила, повірила?

Д ж е її п і. Свято повірила, Оскаре!