Unknown

Оскар(пригортає її до грудей). Чуєш, як скажено серце б’ється? Іноді його з грудей вирвати хочеться, так йому тісно, Дженні! Дівчинко, дівчинко!

Дженні.Оскаре! Я хочу — я маю право теж із то­бою вмерти!!!

Оскар.Ти житимеш, Дженні! Не для себе, не для батька, але для прийдешнього дня, для блідих мільйонів!

Дженні(підходить до вікна). Капітан прощається 2 з батьком, він тебе не повинен тут бачити.

Оскар.Саме повинен — гадаю.

Дженні. Ні! Не тут, не тут. Я з ним побалакаю. Зголосися сьогодні в нього пополудні в пристані. А зав­тра, завтра — ми попрощаємося. Завтра, вночі — це ніч

І

Я. Галан — учень Ростовської гімназії. 1917.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Будинок, в якому народився Я. Галан (Динів, Бжозовського повіту — Польська Народна Республіка).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

остання. Опівночі будь перед домом, покличу тебе через вікно, візьми ключ, непомітно увійдеш... Нехай ця ніч, хай вона буде наша, Оскаре! Наша, тільки наша! Цілуються.

Вже йде! Прощай, Оскаре!

О с к а р. Прощай, Дженні! (Виходить.)

Входить з другого боку Г а р ц і я.

Г а р ц і я. Пане Уокерс! Добрий день!

Оскар(стримується в дверях). Добрий день!

Г а р ц і я. Куди ж ви? Дозвольте ж привітати!

Вітаються.

Сподіваюся, що я вас тут не випадково мав честь стрі­нути?

Оскар.Авжеж! Не випадково, пане Гарція. Дженні. А вам не однаково, пане капітане? Гарція. Вибачте, пані!

Оскар.Знаєте, пане Гарція, я вас подивляю. Гарція. Невже ж?

Оскар.Перед хвилиною ви подали мені руку, не вважаючи, мабуть, на те, що цей вчинок може сплями­ти ваш сніжно-білий мундир. Бачу, вам не бракує горо- жанської відваги.

Гарція. Це правда, хоч у вас її, мабуть, ще більше. Та ви сідайте ще, пане Уокерс, будь ласка, поба­лакаємо.

Дженні виглядає крізь вікно.

Оскар.Спасибі, та чи вільно знати, в якому саме характері ви просите мене сідати?

Дженні(відвертається від вікна).Оскаре!

Оскар.Вибач, Дженні! (Сідає.) Ви хотіли поба­лакати зі мною. Будь ласка! Ну, що скажете? Сідай і ти, Дженні, бачиш, задля тебе капітан стояти мусить. Дженні.Оскаре, навіщо це?

Гарція. Бачу, ви навіть гумору не втратили.

О с к а р. Я, пане Гарція, нічого не втратив.

Г а р ц і я. Це мене вельми тішить.

Оскар.Невже ж? Тішить вас? Вірю, чи краще — хочу вірити.

Д ж е и н і. Вибачте, пайове, та ваша балачка...

Оскар.Приятельська, Дженні, щиро приятельська. Не правда, пане Гарція? Щиро приятельська, хоч мн й досі не зналися як слід. Давніше ви рідше в цьому домі бували.

Гарція. На жаль, важка служба не дозволяла.

Оскар.Цікаво, чому це ви покинули військовий флот? Наскільки мені відомо, у фірмі «Уокерс» розбага­тіти важко. Ну, та ви вибачте за питання, це вже ваша справа, головне те, що ви самі покинули горді бритійські прапори, а мене — примусили до цього.