Unknown

Г а р ц і я. Навіть тоді.

Д ж е н н і. Можете бути горді, капітане, так кохати не кожний уміє.

Г а р ц і я. Не кож... Ви в цьому переконалися?

Дженні(пауза). Ах, ви про те. Не мала нагоди, якщо... Та це пусте, краще сядьте тут біля мене! (Сідає на софу, на долівку кладе кілька подушок.) Гадаю, буде вам вигідно. Будь ласка.

Гарція сідає.

Що ж, вдоволені? (Гладить його голову та горне до се­бе.) Отак спокійно... тихо; забудьте про страждапня, що вмерло, його не вернути. Життя не знає воскресіння, за­те воно знає кохання, могутпє, животворне кохання. Як солодко, капітане, кохати.

Гарція. Ви кохаєте?

Дженні. Більш, ніж життя моє.

Г а р ц і я. Дженні.

Д ж е н ні. І знову ці очі, ці вічно сумні, вічно заду­мані очі.

Г а р ц і я. Дженні, скажіть...

Дженні. Не скажу нічого. (Пауза.) Зажмуріть очі. (Тихо, із зажмуреними очима.) За одну пісню серця, за одну, за єдину...

Гарція. Дженпі, ваша рука тремтить!

Дженні. Зажмуріть очі, і хай вам сон приспиться. (Цілує його в чоло.)

Гарція. Боже! Дженні! (Цілує її по руках.)

Дженні(тихо). За одну, за єдину...

Гарція. Це правда? Дженні, Дженні! Це правда, боже милий!

Д ж е н ні. Капітане... дорогий... капітане... Лишіть — лишіть... (Встає. Тихо в сторону.) Яка мука! Капітане! (Пауза.) Підійдіть сюди ближче! Я не в силі, я більше не в силі! Ні! Адже ж це...

Гарція. Прегарне, це те — найкраще!

Дженні(тихо). Найкраще.

Гарція. Перед очима метеликів рій, наче в сні, в божевільному, радісному сні, і десь у глибині б’є справді серце океанів. За цей вечір, за цих кілька слів хай здій­сниться мрія ваших мрій. Море шумить, цілує ваші сто­пи, і душа сміється, як ще ніколи, Дженпі! Чуєте, Джен­ні, душа, душа сміється. (Падає навколішки.) Дженні, і це по все, по все життя?

Джеппі стоїть мовчки, опісля пезамітпо зісовує перстень з

пальця, він падає на долівку. Довша мовчанка. Капітан трем­тячою рукою підносить перстень. Джеппі вкладає йому його

па палець.

Д ж е п н і. Ви, здається, прагнули того? Ваша мрія здійснилася.

Г а р ц і я (встає). Дженпі, це не забава?

Д ж енні. Кінчіть, капітане! (Простягає до нього ру­ку.)

Гарція накладає їй свій перстень.

Г арція. Тепер це вже не забава. (Схоплює її в обій­ми.) Не забава! (Цілує її.)

Дженні. Лишіть! Ну, лишіть же! (Виковзується йому.) Ми ж не востаннє бачимося! Не востаннє, капі­тане. (Мовчанка.)

Гарція(тихо). А якщо востаннє?

Дженпі. Будьте спокійні, вам нічого не стапеться. А боїтеся чого-небудь?

Гарція. Тепер я нічого не боюся, тепер я кохаю, Дженні. Тепер я жити, жити, жити хочу. (Пауза.) Так, боюся одного — цього довгого, довгого розстапня.

Дженні. Будьте спокійні, будьте спокійні, мій капі- тапе, воно триватиме коротше, куди коротше, ніж га­даєте.