Unknown

Дженні. У вас найсвятіше — це кохання, а хто ж його вбиває, капітане?

Г а р ц і я. Боже! Боже...

Д ж е н н і. Велике кохання вимагає, пожертви, а со­ромитися її не слід. Хоч якщо ви вважаєте, що я но гід­на її, а це можливе, дуже можливе, капітане, то лишіть і не дивіться в мій бік. Може, це буде краще для пас... Г а р ц і я. Пані синьоока!

Д ж е н н і. Знов ці сумні, до болю сумні очі. В них сум, якого ніколи либонь не зцілуєш. (Цілує його очі, потім падає у безсиллі на фотель.)

Г а р ц і я. Джепні, ви хворі?

Д ж е н и і. Я тільки втомилася, іноді ми, навіть бав- лячися, мучимося, важко мучимося.

Г а р ц і я. Ви маєте на очах сльози...

Джепні. Сльози, кажете? Це, мабуть, тому, що вже б’є дванадцята — година нашого розстання. Пливіть, капітане, куди вам сумління — серце каже! Широкий шлях перед вами, і коли навіть попливете у Шанхай, моя думка за вами полипе.

Гарція(довша пауза). «Циклоп» не допливе до Шанхая.

Дженні встає і падає йому в обійми.

Гарція(пауза). Прощайте, Джепні! Хай це буде божевілля — та для вас і збожеволіти можна. Коли б мені не судилося повернути, не забувайте ніколи, Дженні, як кохав вас капітан Гарція.

Дженні. Ви повернете, Хуане, ви мусите вернути­ся. Не забувайте, що я вас чекаю, з тугою чекаю, капі­тане. (Простягає йому руку.) І за цю велич вашого ко­хання...

Гарція. Вистане один усміх уст ваших, пані. (Ці­лує її руку. Тихо.) Прощайте.

Дженні. Капітане, прощайте!..

Капітан виходить; Дженпі падає у безсиллі на софу.

За одну пісню серця...

За хвилину встає, виглядає крізь вікно і на одну мить га­сить світло; потім нервово походжає по кімнаті; згодом стя­гає перстень з пальця і вкладає в чару; чути легкий стукіт у двері. Джепні відчиняє їх, входить поволі Оскар у ново­му моряцькому однострої.

Оскар.Представитися маю честь. Джеме Дідл, по­мічник кухаря капітана «Циклопа», на правах юнги.

Джонпі.Здоров будь, Оскаре! Тебе ніхто не помі­тив?

Оскар. Перед домом стрінув, здається, свого капі­тана, та він, мабуть, мене не помітив, темно було, а в мене не такі блискучі очі, як у нього. Гарні ж, Дженні, напрочуд гарні капітан має очі, либонь атропіною за­пускає. Та чого це він... (Дивиться на стіл.) Ах, розу­мію, прощалися. Що ж, прощання — гарний звичай. Мі­стер Уокерс уже спить?

Джен п і. Спить.

Оскар(пауза). Ти сумна?

Дженні. Невесела, Оскаре.

Оскар.Не сумуй, Дженні, це зайве. Нам ціло життя радіти треба — не сьогоднішнім, то завтрашнім днем.

Дженні. А якщо це завтра не приііде, якщо воно тільки омана?

Оскар.Не прийде? Воно мусить прийти! Смішно! Воно мусить, мусить прийти, неодмінно прийде, Дженні.

Д ж е н н і. А якщо б не прийшло?