Unknown

Дженні. В неї я вже повірила, Оскаре, і тому по­кохала тебе, ти, дивне єство з тими сталево-жорсткими, вічно голодними, вічно жагучими очима. Давно віддала тобі душу, сьогодні тіло, хочеш, бери й життя моє, це буде для мене тільки насолода, адже ж я, хоч слаба, вмію теж кохати. Ти незабаром підеш — ми не побачимося ні­коли, і тому молю тебе — скажи мені правду, щиру правду.

Оскар.Дженні, я ж...

Дженні. Знаю, знаю, ти з нічим не таївся переді мною, та на це ти не відповів і досі. А це болить, це бо­лить, страшно болить, Оскаре.

Оскар.Питай...

Дженні. Твій шлях — і Дженні. Ти зрозумів?

Оскар.Мій шлях широкий...

Дженні. Коли б на цьому шляху ти стрінув пере­шкоду?

Оскар.Її для мене немає.

Дженні. А якби, вважаєш, я, русява дівчинка, яку ти так гаряче покохав, перегородила тобі дорогу, що б ти тоді зробив?

Оскар.Усміхнувся б, і тоді ми разом пішли б по­пліч.

Д ж е п н і. Геть жарти! Якщо б ти міг піти цим своїм шляхом тільки по моєму трупі, що б, що б ти тоді зро­бив?

Оскар(пауза). Тоді — тоді я б тебе вбив.

Дженні. Ос...! Ха-ха-ха-ха! Оце тобі вдалося! Вби... вбив би! Славно, славно, славно — ха-ха-ха-ха! Не мор­щи чола, я не плачу, я сміюся, сміюся з душі усієї. Ха-ха-ха! Милий мій, милий! Поцілую, поцілую ще раз. Дженні твоя поцілує отак міцно-міцно-міцно. Ос-ка-ре! Ос-ка-ре!

Оскар(пауза). Правді важко іноді поглянути у вічі та інколи непотрібно цього — непотрібно. Ми ж разом ішли досі, підем разом і в майбутньому. Не знаю, навіщо ти про те питала.

Д ж с п її і. Цікавість, звичайна цікавість, Оскаре. Та ти забудь про те, забуду і я, про те треба конче забути, інакше повірити — і збожеволіти можна. Твоє чоло гаря­че, схили голову, спочинь, «Циклоп» відчалює в четвер­тій... у четвертій. Ще рівно дві години залишаються, дві довгі години. Вспокойся, засни, засни, Оскаре, на моєму серці востаннє. До прощання ще доволі часу. «Циклоп» відпливає в четвертій.

Оскар.За хвилину мені вя<е пора. До пристані до­волі далеко, та й не хочу всідати останній. За хвилину прощання без болю, без сліз, без розпуки — тихе, радісне прощання людей, які зрозуміли одне одного.

Д ж е н н і. Не все, не все можна зрозуміти, Оскаре. Я мала на думці таке велике, таке могутнє кохання...

Оскар.Його не важко буде зрозуміти, поглянувши, Джениі, в твої очі.

Мовчанка.

Дженні (дивиться на годинник).Оскаре! Як при­йде час, я виведу тебе. Я тобі дала, здається, ключ від хвіртки? Дозволь мені його.

Оскар.Ось він, Дженні.